Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

Доведеться поквапитися в туалет. Зазвичай я навідуюся туди, перш ніж

лягати спати, але Ендрю так мене виснажив, що я порушила цей

ритуал.

А потім виникає ще одне відчуття. Порожнеча. Ендрю поруч немає.

Мабуть, коли я заснула, він вирішив перебратися до власного ліжка. І

не мені його винуватити. На цій лежанці й одній тісно, що вже казати

про двох. А кімната здатна викликати напад клаустрофобії. Може, він

намагався заснути, але, покрутившись, все ж таки перебрався донизу?..

Ендрю майже на десять років старший за мене, а в мене й самої спина

заледве витримує ночі на цьому матраці, тому гріх йому цим дорікати.

Я така щаслива, що це моя остання ніч, яку я проведу в цій комірці.

Мабуть, відвідавши туалет, я спущуся до Ендрю.

Зводжуся, мостини риплять під ногами. Підходжу до дверей, натискаю на ручку. Як завжди, вона застрягає. Натискаю дужче.

Вона не піддається.

У моїх грудях здіймається хвиля паніки. Навалююся на двері, поцяткована подряпинами деревина впивається в плече. Міцно

хапаюся за ручку правицею. Знову намагаюся повернути її. Вона не

рухається. Ані на міліметр. І саме тоді я розумію нарешті.

Двері не заскочило.

Вони замкнені.

ЧАСТИНА ДРУГА

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ. НIНА

Якби ще кілька місяців тому хтось сказав мені, що я проводитиму ніч

у номері готелю, поки Енді в моєму будинку розважатиметься з іншою

жінкою (зі служницею!) я ніколи в це не повірила б.

Але от вона, я. Лежу, розкинувшись на величезному готельному

ліжку, вбрана в махровий халат, знайдений у гардеробі. Телевізор

увімкнено, проте я майже не звертаю на нього уваги. Витягаю телефон

і клікаю на застосунок, яким користувалася протягом останніх кількох

місяців. «Знайти друзів». Чекаю, поки він повідомить мене про

місцеперебування Вільгельміни «Міллі» Келловей.

Але під її іменем на екрані з’являється напис: «Місцеперебування не

визначено».

Власне, цей напис я бачу ще з полудня.

Мабуть, вона якось дізналася, що я стежу за нею, і вимкнула

застосунок. Розумна дівчинка.

Але все ж таки недостатньою мірою розумна.

Беру сумочку, яку кинула була на нічний столик. Порпаюся в ній і

знаходжу єдину роздруковану фотографію Ендрю, що в мене є. Їй уже

кілька років — це одна з тих світлин, яку зробив професійний

фотограф для вебсайту їхньої компанії. Енді сам її дав мені. Дивлюся

на глянсовий аркушик, вглядаюся в чоловікові глибокі карі очі, вивчаю

бездоганне волосся кольору червоного дерева, ямку на мужньому

підборідді. Енді — найвродливіший чоловік, якого мені випадало

зустрічати. Я закохалася в нього першої миті, щойно побачила.

А потім я знаходжу в сумочці ще дещо й кладу цю річ у кишеню

халата.

Зводжуся з велетенського ліжка, ступні топляться в м’якому килимі

готельного номера. Номер цей вартував цілу купу грошей з кредитки

Енді, але то дарма. Я тут надовго не залишатимуся.

Іду до ванної, тримаючи в руці світлину усміхненого Енді. А відтак

витягаю ту річ, яку закинула в кишеню.

Це запальничка.

Клацаю кнопкою, допоки не спалахує золотий пломінець. Підношу

тремке полум’я до краю світлини й дивлюся, як займається папір.

Спостерігаю за тим, як вродливе обличчя мого чоловіка тьмянішає, чорнішає, розсипається на ніщо… Аж допоки не лишається самий

тільки попіл у рукомийнику.

А тоді усміхаюся. Це моя перша справжня усмішка за майже вісім

років.

Повірити не можу, що я нарешті спекалася цього покидька.

***

«Як позбутися свого жорстокого чоловіка-садиста: посібник»

Авторка: Ніна Вінчестер

Крок перший. Як випадково залетіти напідпитку, випасти зі школи й піти на

паскудну роботу, аби бодай якось животіти

Мій бос, Ендрю Вінчестер, такий романтичний…

Власне, він не те щоб мій бос. Радше він бос боса мого боса. Поміж

мною (дівчинкою-секретаркою, яка сидить у приймальні) і ним, який

очолив компанію після того, як пішов з посади його батько, є кілька

додаткових ланок у ланцюжку.

Отже, коли я звіддаля ним милуюся, сидячи за столом під дверима

кабінету мого безпосереднього боса, ідеться зовсім не про те, що я

запала на реальну людину. Це більше схоже на почуття до відомого

актора, на якого задивляєшся під час прем’єри, чи навіть радше до

картини в галереї. А надто зважаючи на те, що в моєму житті не має

місця для побачень і, тим паче, для постійного хлопця.

Але все одно, він такий вродливий! Із цілою купою грошей, ще й

неймовірний красень. Либонь можна було б зараз почати розводитися

про те, яке несправедливе життя, але цей хлоп — просто котичок!

От наприклад, прийшовши поговорити з моїм босом, таким собі