Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Седрик стояв біля дерев’яного столу, на якому знаходилась пляшка напівпрозорої рідини. Він потягнувся до неї, коли відчув, як Латерія провела руками по його нових крилах і притиснулася до його спини, обхватуючи його своїми руками. Кухня була затишною, з відкритими дерев’яними полицями, на яких стояли різноманітні банки зі спеціями та посуд. На стінах висіли в’язані рушники і кілька мідних каструль.

Седрив завмер, відчуваючи тепло її тіла і легкий аромат трав, що йшов від неї.

——— Я могла б позбавити тебе всіх цих шрамів, — прошепотіла вона, поцілувавши його спину.

——— Я не соромлюся їх. Вони теж є частиною мого життя, — відповів Седрик.

——— Тоді, — вона встала з іншого боку столу, — давай хоча б зробимо щось із твоїми шкідливими звичками.

Вона взяла пляшку в руки і підійшла до умивальника, зробленого з білого фарфору, виливаючи туди зміст. Рідина до умивальника текла рівним потоком. Седрик спостерігав за цим мовчки. Погляд був задумливим. Потім він дістав із кишені пачку цигарок.

Проте Латерія викинула порожню пляшку в смітник і швидко простягнула руку вперед, показуючи на цигарки.

——— Тобі більше не потрібно намагатись знищити себе, — сказала вона.

Зітхнувши, Седрик віддав їй пачку цигарок. Вона поклала їх у попільничку, що стояла на столі. Раптом цигарки почали палати. Полум’я знищувало їх швидко і безповоротно. Седрик мовчки сів на дерев’яний стілець, спостерігаючи за полум’ям. Латерія сіла біля нього і взяла його за руку.

——— Повір, так буде краще для тебе, — сказала вона лагідним голосом.

Але Седрик продовжував дивитися на те, як тліли його цигарки в попільничці. Попіл з них повільно обсипався на дно. 

Потім ельф встав і підійшов до кухонної шафи. Відкрив шухляду. Дістав звідти іншу пачку. Хотів закурити, але помітив осуджуючий погляд Латерії.

——— Що, ці теж не можна? — запитав він, трохи саркастично, піднімаючи брову.

Вона кивнула і він поклав іншу пачку в попільничку. Полумʼя спалахнуло з новою силою, а він тільки засунув руки в кишені. Його плечі трохи опустилися. 

Латерія підійшла до нього і спробувала обережно обійняти.

——— Просто спробуй згадати, яким ти був раніше, — прошепотіла вона.

——— Тюхтієм, — не замислюючись, відповів Седрик.

——— Ти в цьому впевнений? — запитала Латерія, дивлячись йому в очі. — Тобі точно подобається те, яким ти став?

Вона подивилася на нього так, наче намагалася знайти в ньому того, кого знала раніше. Та Седрик мовчав. Його погляд був спрямований у підлогу, де світло лампи створювало танцюючі тіні. Думки були заплутаними і важкими.

Вони ще якийсь час стояли мовчки на його кухні, перш ніж він наважився запитати:

——— Я можу хоча б востаннє сходити до пабу?

——— Так, — подивилась Латерія на нього з легким сумом у очах, — але спробуй не напиватись сильно.

Коли він прийшов, я вже стояла за стійкою в білому чистому фартушку, який мені видала господиня. Паб був невеликим і затишним місцем із гарними столами та стільцями. Повітря було наповнене запахом дерева і алкоголю. З кутка лунала музика.

——— Вітаємо в нашому закладі, що бажаєте замовити? — запитала я, намагаючись виглядати професійно.

Але, помітивши мене, Седрик голосно розсміявся:

——— Тобі це взагалі не личить! Що ти тут робиш?

Його сміх був гучним і щирим, привертаючи увагу кількох відвідувачів. Я лише опустила очі, відчуваючи, як щоки налилися рум'янцем.

——— Мені дитину треба чимось годувати. От і влаштувалась сюди працювати. Потрібно ж з чогось починати, — відповіла я, намагаючись приховати сором.

Його обличчя миттєво стало серйозним. Він перестав сміятися і сів біля стійки, опустивши погляд на дерев’яну поверхню, покриту численними слідами від келихів.

——— Гаразд, налий мені 200 грам горілки і додай туди 50 грам текіли.

Я здивовано підняла очі, не вірячи своїм вухам. Такий міцний напій був нечастим замовленням, і навіть у цьому пабі це виглядало незвично.

——— Змішуй-змішуй, — сказав Седрик, киваючи.

І поки я змішувала напій, біля нього сіла гарна брюнетка. Її довге волосся блищало під теплим світлом ламп, що надавало їй ще більшої привабливості. Вона нахилилася до нього і запитала спокусливим голосом:

——— Пан Ганц не бажає заглянути до мене сьогодні ввечері?

——— Пробач, але ні, — відповів він, навіть не глянувши на неї. — Найближчими днями я відправляюсь до монастиря. Буду вести тепер здоровий спосіб життя і молитись одній гарній богині, допоки смерть не розлучить нас.

——— Дуже шкода, — зітхнула дівчина і подивилась на мене.

Я робила вигляд, що нічого не чую і не бачу. Відвернувшись до інших замовлень, намагалася не помічати, як Седрик взяв склянку, яку я передала йому, і одним ковтком випив її вміст. Його обличчя на мить перекосилося від гіркоти напою, але він швидко прийшов до тями, стискаючи склянку так сильно, що було видно білі пальці. Дівчина нахилилась до нього знову, провівши рукою по його нозі. Її погляд був пристрасним, але водночас і відчайдушним.

——— Якщо щось не вийде з монастирем, мої двері завжди відчинені. І не тільки двері…

Її голос став ще більш м'яким і спокусливим. Вона явно намагалася знайти шлях до його серця або принаймні до його уваги. Її очі блищали надією, що ось-ось він відповість на її почуття. Але Седрик лише похитав головою, відвертаючи погляд.

Дівчина зітхнула, розчаровано опустивши очі, і відійшла, залишаючи його наодинці з його думками. Після цього підійшла вже я і подивилась на нього з-під лоба, намагаючись зрозуміти, що ж він мав на увазі.

——— Який ще монастир? Ти ж ніколи в житті не молився!

Седрик взяв шматочок лимона, кислий смак якого ще більше підкреслив гіркоту напою. Потім глянув на мене.

——— Я з Латерією зійшовся. Ми тепер ніби як пара. Тож якийсь час вона вас не чіпатиме. 

Я практично відчула, як мій рот широко розкрився від здивування.