Читати книгу - "Homo Deus"

важке вим’я, що ледве можуть ходити, а «поліпшені» курчата навіть не можуть встати. Професор Андерсон дав тверду відповідь: «Усе зводиться до конкретного споживача і до питання, скільки цей споживач згоден платити за м’ясо... ми повинні пам’ятати, що неможливо буде підтримувати нинішній рівень глобального споживання м’яса без (поліпшених) сучасних курчат... якщо споживачі просять нас лише про максимально можливу дешевизну м’яса — саме це споживачі й отримають... Споживачі мають вирішувати, що для них важливіше — ціна чи щось іще».

Професор Андерсон може ввечері засинати із чистою совістю. Той факт, що споживачі купують його продукти від поліпшених тварин, указує на те, що він задовольняє їхні потреби й бажання, а отже, робить добро. За цією ж логікою, якщо якась багатонаціональна корпорація хоче знати, чи її дії відповідають своєму гаслу «Не роби зла», їй треба лише поглянути на підсумки своєї діяльності. Якщо вона заробляє величезні гроші, це означає, що мільйонам людей подобається її продукція, а отже, вона несе добро. Якщо хтось заперечить і скаже, що люди можуть робити неправильний вибір, йому швидко нагадають, що споживач завжди правий і що людські почуття є джерелом всіх смислів і обґрунтувань. Якщо мільйони людей вільно обирають продукцію компанії, то хто ти такий, щоб говорити їм, що вони помиляються?

Нарешті, посилення гуманістичних ідей революціонізувало й освітні системи. У середні віки джерело всіх смислів і обґрунтувань було зовнішнім, а тому освіта зосереджувалася на прищепленні слухняності, запам’ятовуванні священних писань і вивченні стародавніх традицій. Учителі ставили учням запитання, а учні повинні були пам’ятати, що Аристотель, цар Соломон чи святий Тома Аквінський відповів на нього.

Сучасна ж гуманістична освіта вважає, що треба вчити студентів думати самостійно. Добре знати, що Аристотель, Соломон і Тома Аквінський думали про політику, мистецтво й економіку, проте, оскільки вище джерело смислів і обґрунтувань міститься в нас самих, значно важливіше знати, що ви думаєте про ці питання. Запитайте вчителя — у дитячому садку, школі чи коледжі, — чого він/вона намагається навчити. «Ну, — відповість вчитель, — я вчу дітей історії, чи квантової фізики, чи мистецтва, — однак найбільше я намагаюся вчити їх думати самостійно». Це не завжди справджується, однак саме це намагається робити гуманістична освіта.

* * *

Оскільки джерело смислів і обґрунтувань перейшло від небес до людських почуттів, змінилася і природа всього космосу. Зовнішній Всесвіт, раніше заповнений богами, музами, феями і джинами, став порожнім простором. Внутрішній світ, до того несуттєвий анклав грубих прагнень, став глибоким і багатим понад усяку міру. Ангели й демони перетворилися з реальних сутностей, що населяли ліси й пустелі світу, на внутрішні сили всередині нашої власної психіки. Рай і пекло також перестали бути реальними місцями десь над хмарами й під вулканами і замість цього почали сприйматися як внутрішні ментальні стани. Ви відчуваєте пекло кожного разу, коли у вашому серці спалахує гнів і ненависть, і переживаєте райське блаженство в ту мить, коли прощаєте ваших ворогів, каєтеся у поганих вчинках і ділитеся своїм добробутом із знедоленим.

Коли Ніцше проголосив, що Бог помер, він мав на увазі саме це. Принаймні на Заході Бог став абстрактною ідеєю, яку одні приймають, а інші відкидають, але у будь-якому разі різниця невелика. У середні віки без Бога я не мав джерела політичних, моральних і естетичних обґрунтувань. Я не міг сказати, що є правильним, добрим чи красивим. Як можна було так жити? Нині навпаки, дуже легко не вірити в Бога, бо моя не-віра нічого не варта. Я можу бути абсолютним атеїстом і все ж виводити дуже багату суміш політичних, моральних та естетичних цінностей з мого внутрішнього досвіду.

Якщо, я взагалі вірю в Бога, це мій вибір — вірити. Якщо моє внутрішнє «Я» каже мені вірити в Бога — я вірю. Я вірю, бо відчуваю присутність Бога, і моє серце каже мені, що він є. Однак якщо я більше не відчуваю присутності Бога і якщо моє серце раптом каже мені, що Бога немає, — я перестану вірити. У будь-якому разі реальним джерелом обґрунтування є мої власні почуття. Тож навіть коли я кажу, що вірю в Бога, істина в тому, що я маю значно більшу віру в мій власний внутрішній голос.

ДОРОГОЮ ІЗ ЖОВТОЇ ЦЕГЛИ

Як і будь-яке інше джерело обґрунтувань, почуття мають свої недоліки. Гуманізм передбачає, що кожна людина має єдине справжнє внутрішнє «Я», однак коли я намагаюся звертатися до нього, то часто стикаюся або з мовчанням, або з какофонією голосів, що сперечаються між собою. Для подолання цієї проблеми гуманізм проголосив не лише нове джерело обґрунтувань, а й новий метод звернення до цих обґрунтувань і розширення істинного знання.

У середньовічній Європі головною формулою здобуття знань було: Знання = Священні писання х Логіка[17] Якщо люди хотіли знати відповідь на важливе запитання, вони читали священні писання і використовували свою логіку, щоб зрозуміти точний смисл цього тексту. Наприклад, учені, які хотіли визначити форму Землі, переглядали Біблію, шукаючи відповідні посилання. Один з них вказує, що в Книзі Йова, 38:13, ідеться про те, що Бог у розмові з Йовом запитав, чи має Йов силу показати досвітній зорі її місце, «щоб хапалась за кінці землі та посипались з неї безбожні». «Це означає, — розумував далі вчений муж, — що, оскільки Земля має «кінці», то вона має бути пласким квадратом». Інший мудрець заперечує цю інтерпретацію, звертаючи увагу на Книгу пророка Ісаї, 40:22, де говориться, що Бог «сидить понад кругом Землі». Чи не є це доказом того, що Земля кругла? На практиці це означало, що вчені шукали знання, витрачаючи роки на школи й бібліотеки, читаючи дедалі більше текстів і відточуючи свою логіку настільки, щоб правильно розуміти ці тексти.

Наукова революція запропонувала цілковито відмінну формулу знання: Знання = Емпіричні дані х Математика. Якщо ми хочемо знати відповідь на якесь запитання, мусимо зібрати відповідні емпіричні дані, а потім використати математичні інструменти, щоб їх проаналізувати. Наприклад, щоб визначити істинну форму Землі, можна почати зі спостереження за Сонцем, Місяцем і планетами з різних місць світу. Коли зберемо достатньо даних, зможемо використати тригонометрію, аби визначити не лише форму Землі, а й структуру всієї сонячної системи. На практиці це означає, що науковці шукають знання, проводячи роки в обсерваторіях, лабораторіях і дослідницьких експедиціях, збираючи дедалі більше емпіричних даних і відточуючи свої