Читати книгу - "Система Маяк, Mary Uanni"

– Слухаю, лейтенанте! – почувся знайомий голос Алекса, чіткий і рішучий, як завжди.

– Привіт, – з усмішкою відповіла Єва. – Ти сьогодні ввечері маєш вільний час? Можемо обговорити деякі деталі нашого весілля.

– Після шостої буду у вас, – коротко відповів Алекс. – До зустрічі.

Завершивши розмову, Єва задумалася, наскільки він змінився за ці два роки. Його військова служба зробила його більш рішучим, спокійним і впевненим у собі. Це вселяло надію в неї, адже вона знала, що поруч із ним завжди почуватиметься захищеною.

Пізніше того дня, коли Алекс уже був вдома, вони сіли разом, розглядаючи весільні каталоги та нотатки, які Єва зробила раніше. Вона уважно гортала сторінки зі списками місць для проведення, запрошень, суконь та меню.

– Я б хотіла невелике весілля, – сказала Єва, піднімаючи погляд на Алекса. – Тільки найближчі, щоб атмосфера була теплою.

– Погоджуюсь, – коротко відповів він, трохи нахилившись до неї. – Але важливо, щоб усе було чітко організовано. Хто відповідатиме за координацію?

– Я подумала про Марусю, – задумливо відповіла Єва. – Вона вже брала участь в організації весілля для друзів. Думаю, впорається.

– Чудово. – Алекс стиснув її руку, ніби таким чином підкріплюючи їхнє рішення.

Наступні години вони провели в плануванні, переглядаючи варіанти місць для церемонії. Алекс, хоч і віддавав ініціативу Єві, вносив свої пропозиції, зокрема, щодо вибору музики та меню. Він чітко окреслював свої погляди, коли щось йому не подобалося, але загалом був на диво спокійним і розсудливим у дрібницях, які, здавалося, мали значення лише для Єви.

– Знаєш, – сказала вона пізніше, коли вони вже завершували, – це весілля… воно для мене щось більше, ніж просто подія. Це як символ нашого нового життя.

– Так і є, – Алекс відповів тихо, обіймаючи її за плечі. – Я хочу, щоб усе було так, як ти мрієш.

День весілля був по-справжньому особливим для Єви та Алекса. Від самого ранку будинок, де Єва готувалася до церемонії, наповнився гостями. Маша і Софія, її близькі подруги та сусідки по університету, допомагали їй з останніми приготуваннями. Вони ретельно підбирали кожну деталь, починаючи з зачіски і закінчуючи сукнею, яку Єва так довго обирала.

– Ну що, готова? – усміхнулася Софія, ніжно торкаючись плеча Єви.

– Майже, – відповіла Єва, вдихнувши глибоко. Вона стояла перед дзеркалом у своїй простій, але витонченої білій сукні, яка підкреслювала її природну красу.

– Ти виглядаєш приголомшливо, – промовила Маша, одягаючи Єві фату.

Коли підготовка завершилась, Єва відчула легку тривогу. Її мати, яка стояла поряд, ніжно стиснула їй руку.

– Все буде добре, доню. Ми так пишаємося тобою, – промовила вона, намагаючись приховати хвилювання. Її батько теж стояв поруч, готовий провести Єву до вівтаря.

Тим часом Алекс перебував на подвір’ї з Марком та Алісою, які, як завжди, підтримували його у будь-який момент. Марк, із своїм серйозним виглядом, кинув погляд на Алекса:

– Ти, здається, хвилюєшся.

Алекс лише посміхнувся йому у відповідь. Він був одягнений у строгий класичний костюм, але відчувалося, що в ньому залишилась та військова впевненість, яка завжди йшла з ним по життю.

Незабаром підійшли ще гості. Командир Алекса з армії прибув, тримаючись стримано, але з щирою повагою. Він тепло привітав Алекса і обмінявся з ним кількома короткими фразами. Гості з університету Єви також почали збиратися біля входу. Молоді студенти, друзі по юридичному факультету, сміялися і жваво обговорювали все, що відбувається.

– Де наші наречені? – запитала одна з подруг Єви, озираючись.

– Вже скоро, – з усмішкою відповіла Софія.

Церемонія була запланована на невеликій галявині біля озера, куди потрохи почали сходитись всі запрошені. Маша відповідала за координацію, перевіряючи розсадку гостей і погоджуючи останні деталі з ведучим. Декорації були витримані у ніжних відтінках білого та пастельного, все виглядало затишно, але водночас вишукано.

Алекс стояв біля вівтаря, чекаючи на Єву, а його друзі підтримували його мовчазною присутністю. Він кинув погляд на своїх батьків, які з гордістю сиділи у перших рядах, поруч із родиною Єви.

Коли музика почала звучати, всі гості підняли голови. Єва з'явилася, тримаючи свого батька під руку, її кроки були повільні та впевнені. Алекс зітхнув, відчувши хвилю емоцій. Він дивився на неї, і весь світ ніби зупинився.

– Ти прекрасна, – прошепотів він, коли вона стала поруч.

Священик розпочав церемонію, і вони стояли, тримаючись за руки, відчуваючи, що цей момент — початок їхнього спільного майбутнього.

Після того як священик закінчив свої слова, церемонія перейшла до моменту обміну обітниць. Єва дивилася на Алекса, і її голос був тихий, але впевнений, коли вона почала говорити.

– Алекс, з того часу, як ти з’явився в моєму житті, все змінилося. Ти став моєю підтримкою, моєю силою і моїм серцем. Я обіцяю бути поруч з тобою в радощах і випробуваннях, підтримувати тебе так, як ти завжди підтримуєш мене.

Її слова були щирими, і можна було відчути емоції, які вирували в серці кожного, хто слухав. Алекс стиснув її руки трохи сильніше, з ніжністю, яка завжди була за його зовнішньою стриманістю.

– Єва, ти – моє світло в темряві, моя опора і моє життя. Я обіцяю захищати тебе, як це робив досі, і бути твоїм партнером у всьому, що нас чекає.

Їхні обітниці були простими, але кожне слово мало величезну вагу. Після обміну обручками, священик проголосив їх чоловіком і дружиною. Гості піднялися зі своїх місць, і простір наповнився оплесками та вигуками радості. Єва і Алекс обійнялися, і на їхніх обличчях світились усмішки.

Вже через кілька хвилин святкування продовжилося на урочистій вечері в ресторані неподалік. У просторій залі, прикрашеній ніжними квітами, столи були накриті для всіх запрошених. Родичі, друзі з університету, Маша, Софія, командир з армії, Марк і Аліса — всі сиділи разом за великими круглими столами.