Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі ці дні дівчина взагалі намагалася не виходити зі своєї кімнати. Палац був сповнений найнеймовірніших чуток та домислів. На кожному кутку пані та вельможі шепотілись і перезиралися. Дійшло навіть до того, що дехто казав, ніби у самої Джейн під час бунту в храмі на ногах з'явилися копита і вона била ними всіх навкруги. Дивно, як у світі, де брехня вважалася найстрашнішим гріхом, люди так спокійно передавали небилиці, додумували все, що пропонувала їм їхня фантазія. Вони так щиро вірили в плоди своєї уяви, що навіть не припускали думки про те, що говорять неправду. Тому Джейн відсиджувалася у своїй кімнаті, наївно сподіваючись що ось-ось усі розберуться в справжніх подіях того дня і, усвідомивши їхню спокійнішу версію, втихомиряться.
З Трістаном вона також не бачилася. Спочатку вона думала, що вони все одно зустрінуться в камерах в'язниці, а потім просто не хотіла порушувати ні своє, ні його добровільне ув'язнення. Вона хотіла дати йому час прийти до тями, а також звинувачувала себе за те, що змусила його вийти з сірого будинку. Джейн не знала як Лана і Шон відреагували на те, що сталося, чи зляться вони на Джейн, чи Трістан навіть нічого не став їм розповідати. Вона боялася розчарувати цих людей, боялася втратити їхню дружбу. Їй уже почало здаватися, що краще взагалі нікуди не виходити.
Подумати тільки, ще три дні тому вона йшла за кулоном для короля, вмовила Трістана вийти зі своєї багаторічної оселі. Вона була така щаслива, думала, що змінює цей світ. А зараз вона перетворилася на вигнанця, що забився в кут своєї клітки, і, мріє, щоб ніхто не турбував.
Чим більше Джейн наздоганяли невеселі думки, тим менше їй хотілося виходити зі своєї кімнати хоч колись. Нарешті настав день зборів вельмож та шляхетних дам у великій залі палацу. Джейн зрозуміла, що це саме той день. День, коли вона нарешті постане перед суспільством, якою б не була ця зустріч, вона має відбутися саме сьогодні. Можливо, їй доведеться прожити в Айронвуді все своє життя і їй нема чого соромитися. Вона не зробила нічого поганого.
Тим більше краще одночасно зустріти всіх віч-на-віч, ніж поступово вислуховувати прокльони, смішки та образи день у день. Нехай краще всі відразу висловляться, і це буде лише один неприємний вечір, а не безліч.
Джейн ніяк не могла вибрати сукню і покликала Мелісу, щоб та допомогла їй зібратися. Меліса несміливо поглядала на Джейн співчуваючи, що тій зараз доведеться виправдовуватися перед знаттю.
— Леді Джейн, до вашої бордової сукні дуже підійде цей кулон із рубінами, — дівчина піднесла до Джейн масивний кулон.
— Ні-ні, Мелісо, ця річ не моя, я повинна її повернути, — кулон матері Фелікса, так і залишився у Джейн, і вона зовсім не уявляла, як вона його віддаватиме, після усіх подій в храмі.
— Вибачте, він лежав на вашому столику, ось я й узяла.
- Нічого, я одягну щось інше, - Джейн кинула погляд на прикрасу в руках Меліси й раптом відчула гостре бажання побачити короля, подарувати йому таку цінну для нього річ. Джейн на мить заплющила очі та уявила обличчя Фелікса, коли той побачить кулон. Його очі сяяли безтурботним щастям, а на обличчі красувалася легка посмішка. Уявити його радість було дуже складно, так вона до нього не в'язалася, але якось нехай і невиразно, Джейн все-таки вдалося це зробити.
- Леді Джейн.
- А? - Джейн стрепенулась від дивного бачення. — Звісно, Меліса, я вже йду.
— Я питала вас про те, чи вам зараз страшно? — Меліса злякано дивилася на Джейн. — Мені дуже страшно, що вас можуть заарештувати. Може, вам краще взагалі нікуди не виходити?
— Якщо я сидітиму тут вічно, це нічим не відрізнятиметься від арешту. Все буде добре, якби мене хотіли кинути до в'язниці, то я вже давно там сиділа б.
Джейн взяла зі скриньки золотий браслет і, одягнувши його, вийшла за двері. Вперше коридори палацу здалися їй такими темними, а рами тартул осудливими. Здавалося б, мешканці Великих Садів – чужинці з невідомого світу. І чи має значення, що всі вони думають про неї? Але з іншого боку – в цьому світі в неї з'явилися приятелі: Маркус, Вайолет, Жозеф, Сара, навіть дівчата з вишивань на чолі з Касандрою. Незважаючи ні на що, всі вони не давали Джейн відчувати самотність. Їй не хотілося, щоб усі ці люди відвернулися від неї, але й про свій вчинок вона не шкодувала. Трістан – її найближчий друг в Айронвуді й не тільки він, а й усі жителі сірого будинку. Ці прекрасні люди варті того, щоб заради них піти проти всіх.
Джейн штовхнула масивні двері великої зали і, звичайно ж, одразу стала центром загальної уваги. Люди почали перешіптуватися, загальний гомін розмов поступово стихав у міру того, як Джейн проходила серед вельмож і леді. Прослизаючи між компаніями людей, вона на щастя не зустріла короля. Судячи з усього, його тут взагалі не було. Дівчина взяла келих вина і стала в найпотаємнішому куточку великої зали. Але обмилований нею закуток недовго залишався тихим і затишним, вже за кілька хвилин поруч з'явилася група жінок.
”Найкмітливіша” була однією з них і, помітивши в непристойній близькості від себе Джейн, відразу затараторила.
— Дивуюсь, як забагато люди собі дозволяють. Думають про себе казна-що. Здається, наш світ скоро скотиться до того, що кожен простолюдин почне добиватися розкішного життя, як у вельмож. Вони й так забрали в нас наше ремесло. І в той час, коли нам зовсім нічим зайнятися, вони ще й нарікають на свою роботу.
— Це обурливо, — підтримала друга жінка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібне яблуко, Анна Авілова», після закриття браузера.