Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Хуа Ян, ти знаєш його? ― боязко спитала Рейчел, не зводячи очей з Юджина, котрий стояв позаду дівчат-воїнів Лії та Єви, дивлячись спідлоба.

Ростом він не був надто високим, мабуть, це і сприяло тому, що Білолиций душогуб вважав його одним з найближчих своїх слуг. Скажімо так, толерантність до такого ж, як він, всі діла…

Та тим не менш, Юджин був тим ще відморозком і своє місце явно заслужив не тільки ростом, а й вчинками.

― О-о-о, так, ― розвів руками посланець. ― Без сумніву, він знає. Та цього разу поруч із тобою немає твого вірного… як ти його називаєш… Чжень-ґе, я не помиляюсь?

Обличчя Хуа Яна наповнилось різноманітними багатозначними емоціями, та більше за все виділялась спроба залишатись непохитним. До слова, не надто вдала…

― Хуа Ян! ― прикрикнула тоді Рейчел. ― Хто цей чоловік?!

Юджин вийшов наперед.

― Ну ж бо, зізнайся, ― зронив він. ― Зізнайся, що ви із твоїм Чжень-ґе натворили… що ви зробили із моїм повелителем…

― Заткнись! ― тут же відрубав Хуа Ян.

Духи, котрі залишились на вулиці, обравши за тактику не тікати, а ховатись, шоковано повизирали із своїх схованок…

― Рейчел! ― тут же повернувся до дівчини Хуа Ян. ― Швидше, бери Цзиньань, забирайтесь звідси…

― Нікуди ви не підете! ― несподівано шаленим голосом заревів Юджин, аж затупотівши ногами. ― Вони мають побачити, хто ти насправді! Вони… на власні очі побачать, хто насправді дух Вогню Хуа Ян… ― говорячи це, Юджин поступово наближався до Хуа Яна, дивлячись тому чітко в очі.

― Негайно назад! ― закричав Хуа Ян.

Події почали відбуватись надто швидко. Дух Вогню запустив величезний потік полум’я, що тут же огородив Рейчел і Цзиньань від них Юджином. Епічно обмахнувшись Полум’яним віялом, Хуа Ян повернувся на своє місце.

Юджин поглянув на нього спідлоба і заплескав у долоні.

― Вражає. Ти за своїх друзів завжди був горою. Шкода, що не за всіх.

― Про яку дружбу йде мова??? ― вирячив очі Хуа Ян. ― Ти думаєш, я не знав, що ти працював на нього у мене за спиною, поки триндів, які ми вірні друзі???

Юджин раптово спохмурнів. Очі його наповнились злобою, а в наступну мить відбулось неочікуване.

Змахнувши рукою по повітрю, він взяв під контроль темряву, що управляла кинджалами і споров горлянки Лії і Єви в одну секунду!

Від концентрації тьми вони моментально упали замертво, не встигнувши навіть зойкнути.

― Ти дозволив Багряному провіснику убити його, ― холодно зронив Юджин. ― А тому я… дозволив собі убити їх.

Хуа Ян ошелешено ступив крок назад, опускаючи віяло…

― Ти… ти… ти псих! Довбаний псих!!!

― Хуа Ян!!! ― донісся голос Рейчел з-за стіни вогню, що розділяла вулицю на дві половини.

― Нащо ти убив їх??? ― заволав Хуа Ян, перебуваючи в тотальному шоці. ― Лія і Єва були ні в чому не винні… вони просто слуги…

Юджин не повів і бровою. На його обличчі промайнула тінь прихованої люті. Однак він стримався і натомість спробував підійти до Хуа Яна збоку зі словами:

― А навіщо ти допустив смерть того, кому я служив?

Хуа Ян важко дихав. Здавалося, у нього от-от увірветься терпець.

― Я думав, що ти вмер! Якого біса ти об’явився?! Що це за трюки?! Що це за тьма?! Ти ж…

― О, ти правий, ― протягнув небезпечним тоном Юджин. ― Я припас парочку козирів в рукаві. Я більше не дух Вогню.

Хуа Ян стиснув губи, а тоді різко випалив:

― Забирайся звідси! У цьому місті тебе ніхто не чекає! Усі ці духи підтвердять, що їм краще живеться з того часу, як попередній глава помер!

― Он як… ― хмикнув Юджин. ― А ти високої про себе думки, як виявилося. І… як же дивно. Ти не боїшся говорити усе це, зважаючи, що поруч немає Чжень-ґе?

Останнє прозвучало із якоюсь особливою інтонацією, і, хоч і мало викликати в Хуа Яна зовсім інші емоції, спровокувало у нього тільки приступ злості:

― Ану відійди! Ти чого підходиш до мене так збоку??? Ти мені зуби не заговориш! Я… я знаю, що ти посланець тепер… але я тебе не боюся! ― випалив дух Вогню максимально непохитним тоном, хоча звучало це все-таки більше схоже на нявчання кота. ― Думаєш, купив мене цим дешевим трюком?! Я знаю, ти не убив би Лію і Єву! Вони були твоїми друзями, ви разом служили попередньому владиці… ти…

Та не встиг він договорити, як Юджин проголосив льодяним тоном, не відходячи від Хуа Яна:

― Ти помиляєшся.

Дух Вогню різко насупився.

― Ти глибоко помиляєшся, Хуа Ян. Я уже не той Юджин, якого ти знав.

Хуа Ян відступив крок убік, та Юджин пройшов вперед, явно маючи на меті іти в наступ.

― Ти… ти… ― в голосі Хуа Яна пробіг страх. Він покосився на трупи своїх вірних служанок. ― Ти справді убив Лію і Єву?.. як… як ти… як ти міг?!!! ― раптово заволав він, витріщившись на Юджина неймовірно епічним проникливим поглядом. В очах його не було вже більше нічого, окрім злості…