Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Лукас напружився. Його очі на мить спалахнули тривогою, але він швидко взяв себе в руки.

– Так, вона чудовий спеціаліст. Але навіть найкращим потрібен відпочинок, – сказав він із натягнутою усмішкою.

Габріель відчув, як під ребрами наростає тривога. Лукас брехав. Його голос, його мова тіла – усе видавало неправду. Але тиснути далі було ризиковано.

Відпустивши Лукаса, Габріель почав блукати коридорами, прислухаючись до кожного слова, що долинало від медперсоналу. Він відчував себе шпигуном у власному житті, яке, схоже, вже давно йому не належало.

Окремі фрази, які йому вдалося вихопити, лише підливали масла у вогонь:

– ...експеримент. Якщо він провалиться... наслідки будуть катастрофічними...

– Гарольд каже, що ми близькі до фінішу.

– Меліса завжди була надто м'якою. Її це й згубило.

Габріель зупинився, ніби хтось ударив його в груди. "Згубило"? Що вони зробили з нею? Чому вона зникла? Його розум метався між люттю та страхом, між бажанням рватися вперед і тиснути на кожного, кого він зустріне, та холодною необхідністю грати свою роль.

На одному з поворотів він помітив двері з табличкою "Доступ обмежено". Замкнені двері. І за ними – можливі відповіді. Габріель підійшов ближче, але лише на мить, побоюючись привернути увагу камер чи сторонніх очей.

Крокуючи далі, він почув уривки нової розмови:

– Гарольд наполягає, що пацієнт має бути готовий до другої фази.

– Якщо ні, ми завжди можемо підкоригувати його пам'ять.

Пам'ять. Це слово змусило серце Габріеля стискатися. Вони граються з його розумом. Маніпулюють ним, змінюють, коригують, ніби він не людина, а якийсь експериментальний матеріал. А Меліса... можливо, її зникнення було пов'язане з цим? Чи намагалася вона йому допомогти?

Габріель уперше відчув, що реальність, яку він знав, тріщить і розпадається. Йому доведеться дізнатися правду, але як? Усе навколо було пасткою, а кожен його крок спостерігали.

"Мені потрібно бути обережним. Але я не здамся", – твердо вирішив він. Тепер у нього була мета: розгадати таємницю цього експерименту, навіть якщо для цього доведеться ризикувати всім.

Габріель повернувся до своєї палати, відчуваючи, як у його голові клубочаться думки. Усі ці розмови, приховані погляди, брехня Лукаса – усе це лише зміцнювало його переконання, що він опинився в центрі чогось небезпечного. Але він змушував себе зберігати спокій.

У палаті на нього вже чекав Лукас із тацею, на якій диміла тарілка зі сніданком. Габріель коротко кивнув йому, мовчки сідаючи на ліжко.

– Нарешті повернувся, – сказав Лукас, здавалося, намагаючись бути привітним, але його голос видавав напруження. Він поставив тацю на стіл і підсунув ближче до Габріеля. – Тобі потрібно більше їсти, щоб відновити сили.

Габріель кивнув, узявши виделку, але його рухи були механічними, ніби він діяв на автопілоті.

– До речі, – почав Лукас, підсаджуючись на край стільця, – ти ж пам'ятаєш, ми говорили про те, що ти пережив під час останньої сесії. Ти так і не розповів нічого конкретного.

Габріель зробив вигляд, що не помітив наполегливості в його тоні, і, не підводячи очей від тарілки, відповів:

– Я ж уже казав. Ми із Сапфіром блукали лісом, ховалися від тіні. Весь час лише й робили, що бігали.

Лукас підняв брови, явно незадоволений таким "звітом".

– Ти впевнений? Це все?

Габріель нарешті підняв на нього очі, спокійно, але з легким викликом у погляді.

– А чому я мав би щось приховувати?

Лукас затримав на ньому погляд. Його обличчя залишалося незворушним, але в очах відбилося щось темне, приховане.

– Якщо ти збрехав, ми все одно про це дізнаємося, – сказав він холодно.

Габріель ледь помітно всміхнувся, ніби не розуміючи, про що йдеться.

– Чому б мені брехати? Я просто розповів, що пам'ятаю.

Лукас відвів погляд і встав, ніби не бажаючи продовжувати розмову.

– Час покаже, – кинув він, і в його голосі знову проскочила крижанка.

Він уже збирався вийти з палати, але Габріель, ненав'язливо спробувавши утримати його, запитав:

– До речі, а Карла Вайсс заходить до пацієнтів?

Лукас зупинився, не повертаючи голови. Його голос звучав сухо й відсторонено:

– У неї багато справ.

Не додавши більше жодного слова, він вийшов, зачинивши за собою двері.

Габріель залишився один у кімнаті, відчуваючи, як у його грудях наростає злість і розпач. Вони точно щось приховували, і Лукас явно грав не на його боці. Але найбільше його турбувала Карла. Чому вона тримається осторонь? І що за "справи" могли бути важливішими за прогрес їхнього експерименту?

Габріель відсунув тацю з їжею убік і знову заглибився в думки. Йому потрібно було придумати, як дізнатися правду. Але тепер він знав, що грати на випередження буде складно: тут усі чекали від нього кожного кроку й слова.