Читати книгу - "Між світами, Ілля Попенко"

– Цвірк, ти як взагалі? Не дуже теплий прийом, ґа?

– Це пипець, брате, дякую що впрягся. Ти жесть як змінився, – обійняв Цвіркун Наста.

Цвіркун – людина, що скільки себе пам’ятав Наст, завжди був у відносинах. Об’єктивно найпривабливіший з усієї компанії, в міру високий хлопець, з чорним густим волоссям та такими ж чорними очима. Його смаглява шкіра та підкачане тіло приваблювали більшість фанаток ФК Львів, які приходили на матчі, і по суті, як вже давно нескромно вирішили хлопці, всі фанатки навідувалися заради їхньої компанії. Денис був смішний. Іноді нахабний. Жорстокий до одних та чутливий до інших. Він міг спокійно знести у підкаті хлопця вполовину менше за нього, після чого, не подавши руки травмованому гравцю, піти грати далі, але після матчу він завжди підходив до смітників стадіону і власноруч годував безхатніх котів та собак їжею, що виносив з їдальні інтернату. Він прохолодно відносився до людей, але дуже полюбляв тварин. З Цвіркуном Наст спілкувався менше за всіх. Смаглявий хлопець бісився через Настові гальмування після прийнятої пігулки. Одного разу він навіть посварився з компанією через небажання йти гуляти із Яковенком, проте зараз він був тут, разом з усіма в Лисичанську – він приїхав на допомогу.

Наст зібрав всіх і сказав, що їм потрібно йти, бо чеченець може скоро повернутись з підкріпленням. Компанія взяла свої валізи, в яких було все матеріальне життя хлопців і покотила їх із дратуючим звуком коліщаток по потрісканому асфальту. Наст з Лірою йшли попереду і хлопець, в голові якого досі були тисячі питань, на які він жадав отримати відповідь, думав в першу чергу про безпечне заселення друзів кудись. Мозок видавав тільки один варіант.

– Ліро, – схилився Наст до вушка дівчини. – Йди до Федорівни, розкажи ситуацію, хай приготує поїсти, вони, певно що їли за останні дні тільки чіпси. А я заселю їх в квартиру.

– Добре, – кивнула вона. – А в яку?

– В ту, де ми зустріли початок війни.

Дівчина прискорила крок і на наступному повороті звернула у бік. Сава, що йшов ближче з усіх до Наста, вирівнявся з ним. Коліщата на його сумці крутилися зі швидкістю світла.

– Все нормально? – звернувся найліпший друг до Наста.

– Так, звичайно, – посміхнувся йому Наст. – Йдемо в вашу власну квартиру.

– Прямо власну?

– Ну, принаймні до кінця війни. Справжній власник ви-

їхав звідти.

– Ну, на довше ми в принципі і не планували.

– Сава, як ви зробили це? – нарешті дочекався свого питання Наст. – Як ви приїхали сюди.

– Хех, ну це розповідь не на годину.

– Нам ще хвилин двадцять йти, може хоча б почнеш? – наполягав Наст, в той час як Захар, Рудий та Цвіркун вирівнялись із друзями.

– Короче, Юрійович знайшов контакт ГУР, і, коли ми сиділи в Естонії й хотіли витягти тебе до нас, ми зателефонували туди, запитали що та як, чи можна витягти тебе, – встряв Рудий у розмову.

– Та ні! Сава хотів одразу їхати до нього і шукав, як потрапити сюди, а ми не хотіли! – заперечив Цвіркун.

– Кажи за себе, я теж хотів одразу їхати до Наста! Це і ідіоту ясно, що його ніхто не витягне звідси за просто так, тим паче він і сам не дуже цього бажає! – доєднався Захар.

– Хлопці, давайте все ж таки я скажу, добре? – звернувся Сава до усіх. – Короче, брате, як тільки ми дізнались, що цей Путлер розпочав…

– Тцц! – жінка, що проходила повз компанію україномовних хлопців, підняла очі на Саву і Наст не встиг запобігти його словам про президента Росії.

– А я і говорю! – почав гучно Цвірк, розуміючи ситуацію. – Путін – хороший мужик! Сільний лідер, такого б нам! – жінка почула адресовані до неї слова, які планувались як відведення підозри від компанії.

– А в чьом, собствєнно, сіла і доброта? – звернулась до хлопців зі спини жінка років сорока, в окулярах, з зібраним в хвіст волоссям. – В етом? – вказала пальцем вона на будівлю через дорогу з понівеченим дахом від «Граду». – Вот што такоє ваш Путін, «тьфу», – плюнула вона просто під ноги Цвіркуна великою кількістю слини і пішла по-англійськи від хлопців, цокаючи короткими підборами по асфальту.

Денис так і продовжував стояти з блідим обличчям, доки хлопці розривались від сміху, так, що Рудий аж ліг на землю, скрутившись клубочком.

– Цвірк, з тобою завжди якась фігня трапляється, е-хе, – не міг віддихатися Наст, прибираючи сльози з очей.

– Хотів як краще, а вийшло як завжди… – похитав засмучено головою той та продовжив тягти свою велику бордову валізу. «Дт-дт-дт-дт-дт» – віддалявся сумний Цвірк, коліщата якого видавали найгучніший звук на нерівному потрісканому асфальті.

Хлопці, заспокоївшись, пішли за Денисом, який, навіть не знаючи дороги, йшов попереду всіх.

– Ну то… Путін… – відновив перервану розмову Наст.

– Так… почало війну це чмо і ми одразу вирішили, що потрібно тебе з батьком витягати, але ти ж написав типу все ок, у батька якась там робота секретна, то й ми трохи заспокоїлись. Потім в липні, коли трапилася ця ситуація с Віктором…

– Коли його вбили, – спокійно виправив Наст.

– Так… – трохи боязко подивився Сава на Наста, намагаючись не сказати зайвого. – Коли це трапилось, ми одразу вирішили… я одразу вирішив, що поїду до тебе, а пацани – Рудий і Цвірк хотіли, щоб ми витягли тебе за допомогою ГУР. Батько малого, що грав у Юрійовича, працював там, тому ми попрохали короля дати нам його номер. Ну… номер батька, а не хлопця… – намагався розжувати інформацію Сава, немов спілкувався ще з тим самим Настом, який не відійшов від дії пігулки. – Я зателефонував ГУРівцю і розповів ситуацію, але тоді було все дуже складно на фронті… він сказав, що це просто неможливо – витягти тебе, а такі пропозиції йому надходять ледь не щодня. При цьому люди пропонують безліч грошей, а не те що ми – слово «дякую». Проте потім… – Сава озирнувся по сторонах і, не побачивши нікого, продовжив, трохи знизивши гучність свого голосу. – Потім я запропонував йому ідею, щоб я потрапив до тебе, і коли він відповів, що це набагато легше зробити, я запитав ще раз у хлопців, чи погоджуються вони. Всі погодились, навіть Цвірк, – кивнув Сава на засмученого хлопця попереду. – Цей представник ГУР сказав, що потрібно чекати і через п’ять місяців нам у Матсурі, селище, де ми жили біля кордону з… рабсією, прийшла посилка. В ній були контакти магазину в телеграмі, який займається підробленими документами, та телефон. В телефоні один номер. І на інші він не телефонує, я намагався подзвонити бабусі, а Цвірк Каті.