Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"

Як рибка, відкинута штормом на берег,
Відчайдушно б'ється в пошуку життя,
З острахом підійнявши погляд у швидких перервах
Вільно плаваючих рибок, спостерігає в хвилі буття..
 

Щоразу відчайдушно роблячи ковток повітря,
Захлиналась сухим піском із присмаком морської води.
«Я житиму! Я зараз попливу до них, до інших!»-
Подумки кричала, зариваючись все глибше у пісок туди.
 

Як птаха з перебитим крилом, тихо зве на поміч,
Вона все ще вірить у порятунок, у зцілення своє.
Та хижаки бачать в ній тільки поживу й здобич,
На запах крові й безпорадності несуть гостре ікло своє..
 

Птаха ладна повірити у їхню велику душу:
«Не з'їдять, вони лише допомогти хотять..»
Вони ж із насолодою б'ють в криваві рани, душать..
Птаха терпить: «Рятують.. Боляче.. Але ж крильця знову полетять.»
 

Вона тихо плакала, їй дуже боліло,
Але наївність та віра у великодушність брала своє
До останньої краплі крові вона кожну секунду лічила,
До польоту.. Забившись у куток, з останніх сил шепотіла: «Не вб'є»..

Та пташка і рибка - то є душа невгамовна,
Яка серед сірого бачить рожеві сердечка свої.
Вона хворіє, вже півтора року, невиліковно..
Їй нестерпно болить, але віра у світле оживляє
й одночасно рятує її..

09.01.2024