Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– Не відаю я ні добра, ні зла. Все інше - то уяви примітивні. Планую на багато сотень років наперед, слідкую також і за виконанням. Буває так, коли я втілюю ті задуми в життя, то попадають люди під гарячу руку. Хай кожен з них вирішує вже сам: пішло на користь, а чи навпаки - бідою обернулося зненацька.

Слова його для мене мали сенс. І справді! Призначення найвищих сил - це планувати на століття наперед, а не виконувати наші забаганки. Можливо у житті комусь і повезло, не знаючи самі того, прийняли участь в виконанні планів. Трублять тоді, мовляв, отримали добро від всемогутнього, всемилостивого, всеблагого. Напрочуд, нещасливі ті, хто постраждав, потрапивши під руку, відразу думають - то плата за гріхи, що певно пращури ще їхні наробили. Насправді ж дуже спрощені думки! Немає впливу ні заслуга перших, ні провина в других. Вони самі, не знаючи того, попались на шляху тисячолітніх планів.

– Невже нечиста сила не турбує вас? Вона ж весь час творить усякі козні!

– Ні, - відповів спокійно чоловік, - Так, більше плутається тільки під ногами. Хтось може думає, вона у злобі й чорноті своїй ламає задуми і каламутить воду. Та звісно я враховую і це, отже вона також стає частиною мойого плану.

– У вас все дуже складно на словах, але в житті реальному проколи! Мій прадід так сказився врешті-решт, що аж уклав угоду із нечистим Азазелем! Щось вийшли дивні задуми якісь? А чи закралася помилка в розрахунках?

Той чоловік добряче вже дістав мене своїми філософськими словами. Яка утіха з того, що буде в майбутньому колись, якщо я маю тут свої проблеми. Відчув напевно він незадоволення моє, щось дуже затягнулось спілкування. А толку з бесіди ніякого нема - Михасик зачарований десь ходить. Тож першим чоловік затронув тему, саме ту, із-за якої я в цей світ потрапив:

– Я маю певні види на дитя стихій. Завдання в мене є для цілої родини. Угоду з Азазелем анульовано, і саме ти новину добру в капищі повинен сповістити.

– Як це зроблю? Я ж з вами тут, - поглянув навкруги, не зміг назвати то «чертоги Живи», але знайшовся хутко, - у яру. Так! У вогнянім яру разом із вами!

– Невже, Богдане, ще не зрозумів хто вшанував тебе присутністю своєю? - почав мене стидити дід Арсен за сумніви в могутності сусіда.

– Та-а ні-і, - зніяковів, почервонів, потилицю почухав, опустивши очі.

Чоловіки добряче розсміялися на те. Обидва знали - безсоромно брешу! Натішившись, молодший чоловік портал відкрив у схилі вогняному. У ковдрі з полум’я зробив таємний хід в кінці якого засвітилося зеленим. “От знову квест!”, - подумалось мені: “Та скільки можна вже по ним ходити!” Але, зібравши волю у кулак, спокійно слухав мудрі настанови: “Підеш до місця трансформації свого. Полегшу подорож твою для виконання місій”

От люблять головасті напускати туману! До місця трансформації він посилає! Так, ніби то говорить щось мені. А ліньки мовою простою розказати? Отож-бо підфартило на цей раз - попруся знову в невідоме місце! Ще й на дорогу загадку задав, щоб висушити мізки у мандрівці: “Багато каменів розкидано в світах, та всі вони пішли із однієї глиби. Не може розлучити відстань родичів отих - передають різноманітні звуки побратими. А варто мовити «Corpus solidum» до них, то з одного кінця ти зможеш досягти у другий” Сказав, не відгадаю - не біда. Хіба що часу згаю трохи більше.

Старий, прощаючись, просив вклонитись родичам і передати звістку: “У мене все гаразд. Знаходжуся в чертогах Живи. Спочину трохи й неодмінно повернусь з новими силами і у новому тілі” Він також знав, що замирились дві сестри: Христина та Орися - видатні мольфарки. Бо всі новини зразу потрапляють до яру, куди зайшов старий для зустрічі зі мною. Наприкінці дід свого ребуса додав, мовляв, читайте книжку і пильнуйте вози. Просив мольфаркам передати ті слова, казав - ті мають зрозуміти.

Нарешті розпрощавшись з усіма, подякувавши їм за допомогу, побіг я до порталу стрімголов. Летів, наче метелик, на зелене світло. Так припікало найскоріш донести добру звістку до Михасика і баби, що просто вскочив у дзеркальну гладь, яка бар’єром виступала між світами. Але на мене там чекав сюрприз, бо опинився у кімнаті незвичайній. Палав вогонь в приміщенні у чаші на полу, списав хтось стіни знаками, ще й до самої стелі! Вони зеленим світлом аж палахкотіли всі, цей колір й було видно у порталі. Та згодом почали згасати врізнобій, зробили напівтемряву в кімнаті.

Я оглядівся навкруги - не впізнаю. Хоча би в сутінках тут двері розібрати! Образа виникла у мене на обох, а особливо на середніх років чоловіка: “Ото вже допоміг той пустодзвін! Мовляв, закину в місце трансформації твойого. Себе закинь, розумнику такий! От подивлюся, як ти будеш звідси вибиратись!” Та видно на роду написано мені - тікає і ховається фортуна. Попрацювати треба, щоб її знайти, а щоб зловити - маю бути спритним. От і тепер, десь затаїлася в кімнаті і сидить, у піжмурки загралася хитрунка. Не допоможе! Упіймаю врешті-решт і разом з нею таки  виберуся звідси!