Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Так казав Заратустра. Жадання влади 📚 - Українською

Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

393
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Так казав Заратустра. Жадання влади" автора Фрідріх Вільгельм Ніцше. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 99
Перейти на сторінку:
з вас полягло б, тільки-но почувши гучний грім моїх барабанів.

До того ж, як на мене, вам бракує краси й родовитості. Для свого вчення я потребую чисті й гладкі свічада, а на вашій поверхні спотворюється навіть моє власне зображення.

На ваші плечі налягає чималий тягар, купа спогадів, не один злий карлик скорчивсь у закутках ваших душ. Адже видно, що вас породила потолоч.

Та якби ви навіть були шляхетної вдачі й високі духом, однак усередині вас зоставалося б чимало кривого і потворного. І немає на світі коваля, котрий зміг би вас випростати і виправити.

Ви тільки міст: нехай через вас переходять вищі! Ви сходинки, тож не гнівайтеся на того, хто по вас підіймається на свою висоту!

Мабуть, із вашого сімені колись і для мене виросте правдивий син і досконалий спадкоємець — та до цього ще далеко. А самі ви — не ті, кому належить мій спадок та ім'я.

Не вас я чекаю тут у горах, не з вами я востаннє зійду вниз. Ви прийшли до мене, немов давши знак, що вищі вже в дорозі до мене,—

але не ті з великою тугою, великою огидою, великою досадою, не ті, кого ви назвали послідком Бога.

Ні! Ні! Тричі ні! Тут у горах я чекаю інших, ширших душею і міцніших тілом: повинні прийти усміхнені леви!

Шановні мої гості, о дивні люди,— невже ви ще нічого не чули про моїх дітей? І що вони в дорозі до мене?

Розповідайте ж мені про мої сади, про мої блаженні острови, про мій новий прекрасний рід,— чому ви не говорите про них?

Нехай дарунком вашої любові буде розповідь про моїх дітей. У них моє багатство, через них я зубожів; я все віддав,—

я все віддам, щоб мати єдине: тих дітей, ті живі пагони, ті живодайні дерева мого жадання і моєї найвищої надії!

Так казав Заратустра й раптом урвав свою мову, бо в його серці заворушилась туга; він заплющив очі й стулив уста. Всі його гості, нерухомі й приголомшені, також стояли мовчки, тільки старий віщун чомусь моргав і махав руками.

ТАЄМНА ВЕЧЕРЯ

Саме на цьому місці віщун перервав вітання Заратустри та його гостей: він, як людина, що не марнує часу, пропхався наперед, схопив Заратустрину руку й гукнув:

— Стривай, Заратустро! Одне буває потрібніше за інше, ти сам це казав, отож мені одна річ потрібніше за все інше.

Доречно нагадати: хіба ти не запросив мене на вечерю? І тут чимало людей після довгої дороги. Не розмовами ж ти збираєшся нас нагодувати?

Тут уже забагато говорили про замерзлих, утоплених, задушених та про інших стражденних,— та ніхто не згадав про моє лихо: адже я помираю з голоду.

(Так казав віщун, та коли Заратустрині орел та змія почули ці слова, то зі страху втекли. Адже вони бачили, що всього принесеного ними за день не вистачить, щоб напхати одного тільки віщуна).

Вже не кажучи про спрагу,— не вгавав віщун.— Хоч я чую, що вода тут дзюркоче, мов мудрі промови, тобто щедро й невтомно, та я — хочу вина!

Не кожен, як Заратустра, п'є від народження тільки воду. До того ж для стомлених і знеможених вода не придатна: нам личить вино — від нього вмить одужуєш і відразу набуваєш здоров'я!

Скориставшись тим, що віщунові забаглося вина, мовчазному королеві з лівої руки також удалося втулити слово.

— Про вино,— сказав він,— ми з моїм братом, королем з правої руки, подбали: вина в нас доволі — повна осляча поклажа. Отже, бракує тільки хліба.

— Хліба? — озвався Заратустра й розсміявся.— Якраз хліба в самітників не буває. Та не хлібом самим живе людина, а ще й хорошою ягнятиною, а ягнят у мене двійко.

Їх треба хутенько зарізати й приправити шавлією — оце смакота. Не бракує також коріння і плодів, від яких не відмовляться навіть вередливі ласуни; крім того, є ще доволі горіхів та інших загадок, щоб полускати.

Отож ми швиденько спорядимо хороший стіл. А хто хоче за нього сісти, мусить докласти рук, навіть королі. Бути куховаром у Заратустри не вадить навіть королеві.

Така пропозиція всім припала до серця, тільки жебрак з власної волі наїжачився проти м'яса, вина й прянощів.

— Послухайте лише цього ненажеру Заратустру! — жартівливо сказав він.— Хіба для того усамітнюються в печери на верховинах, щоб улаштовувати такі вечері?

Тепер я, звісно, розумію, чого він колись нас учив, кажучи: «Хвала невеликій бідності!» — чого він прагне позбутися жебраків.

— Будь, як і я, в доброму гуморі,— відповів Заратустра,— дотримуйся, досконалий, своїх звичок, жуй свої зернята, пий воду, хвали свою страву, якщо лише вона тішить твою душу!

Я — закон тільки для своїх, а не закон для всіх. Але хто належить мені, повинен бути твердим горішком і легким на ногу,

радіти війнам, бенкетам, не бути мурмилом та пус- томрійником, бути готовим до найтяжчого, мов до свята, бути здоровим і дужим.

Моїм і мені належить найкраще, а коли нам його не дають, ми беремо самі: найкращу їжу, найчистіше небо, найпотужніші думки, найвродливіших жінок!

Так казав Заратустра, а король з правої руки зауважив:

— Дивовижно! Чи хтось коли чував таку розумну мову з уст мудреця?

Воістину, дуже рідко трапляється мудрець, що мав би розум і не був ослом.

Так казав король з правої руки і дивувався, а осел злорадно додав до його слів: «І-А». Це й стало початком тієї довгої вечері, котру в історичних книжках назвали «таємною вечерею». Під час цієї вечері вели мову не про що інше, як про вищу людину.

ПРО ВИЩУ ЛЮДИНУ

1

Коли я вперше прийшов до людей, то вчинив велику глупоту, на яку здатен тільки самітник: я з'явився перед людьми на базарному майдані.

І коли я промовляв до всіх, то не промовляв ні до кого. Під вечір мені товаришили канатоходці й мерці, і я й сам мало не помер.

Та з новим світанком до мене прийшла нова істина — тоді я навчився казати: «Що мені до базарів, потолочі, галасу та ослячих вух!

О вищі люди, навчіться від мене такого: на базарі ніхто не вірить у вищих людей. А якщо вам захочеться

1 ... 66 67 68 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Так казав Заратустра. Жадання влади», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Так казав Заратустра. Жадання влади"