Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

Кіра

      Я майже одразу вибігла за Маєю, а позаду мене Діна. Гліб не на жарт розізлився... Тоді коли він так вибіг різко з машини, я злякалася. Дідько! Я направду злякалася. Але за кого? За Гліба, Єгора чи Маю? На це я відповісти на жаль не можу. Сама ще не можу відійти від шоку. Вибігши на вулицю я зупинилася. Бляха! Куди ж ти побігла Мая? Я не зчулася як біля мене появилася Діна.

-Втекла?- запитує перевівши подих.

-Втекла...- розчаровано махаю головою. Ця ситуація настільки ідіотська, що я просто не можу.- Що було вчора, і хто зробив ці фото? Я нічого вже не розумію!

-Я не знаю. Пам'ятаю, що ми танцювали. Потім ви з Глібом кудись пропали, після цього ми з Данею піднялися, і Маї вже з Єгором не було. А ще ті дівчата також зникли після того, як...- Діна замовкла та тихо вилаялися.

-Після того, як?- запитую. Діна б'є себе по чолі та лається.

-Після того, як Віола та мій ненаглядний братик влаштували одне одному сцени ревності.- каже і кривиться.- Ти знала, що в них обох є почуття? Гаразд мій брат ловелас та ще той бабій, але, Боже! Як Віола могла повестися на такого ідіота? Він...

-Якої сцени ревності?- перебиваю. Я майже не слухала, що вона там говорила про свого брата, але той факт, що вони влаштували сцени ревності одне одному надто мене зацікавив.

-Ну якщо коротше, то спочатку Дем'ян приревнував її до бармена, з яким Ві познайомилася, а потім вона до однієї з тих дівчат. Там був добрячий погром, вони ледь не побилися.

-Хто?

-Віола і ця як її,- Діна згадує ім'я тієї дівчини поки я стою в шоці. Боже, я знала, що в них є одне до одного почуття. Але щоб настільки?- Згадала! Марина! Ніби так, якщо не помиляюся.

-А що було далі?- запитую і бачу, що Діна йде у своєму напрямку.- І куди ти йдеш?

-Я напевно знаю де зараз знаходиться Мая, ходи за мною,- дівчина прямує кудись в не відомому мені напрямку.

-Так що було далі?- не зупиняюся запитувати, і поглядаючи на подругу.

-А далі мій любий братик поцілував Віолу!- подруга кривиться та роздратовано видихає. Я завмираю від почутого та здивовано дивлюся на Діну. Вона це серйозно зараз сказала?

-Ти серйозно?

-Ні, бляха, жартую! Я серйозно, Кіра! І вчора коли я її запитала, що це все значить. Знаєш, що вона мені відповіла?- дівчина від нервів аж пришвидшилася.

-Помаліше, я не встигаю!- кажу та підбігаю до неї ближче.- І що вона відповіла?

-Що він придурок! І я підтверджую це, але розумієш. Мене аж цікавість розпирає.

 -Ясно,- це останнє, що я сказала й далі ми йшли мовчки.         

  Дівчина повела мене кудись в невідомому напрямку. Ми зайшли в якусь глибину лісу, і я чесно сказати трішки напружилася. Мені досі в голові крутилася та розповідь Діни. Якого біса? Я ще не можу розібратися, що між Маєю та Єгором, а тут вже Віола та Дем’ян. Як це все важко! Діна звертає на ліво й перед нами появляється якийсь занедбаний дім.

-Куди ми йдемо?- запитую не розуміючи. Діна нічого не відповідає й відкриває білі дерев’яні двері. Заходить та починає оглядатися навкруги.

-Мая! Мая, ти де!?- кричить заходячи в будинок. Ми обоє оглядаємося по різних сторонах. Як на мене, тут навіть дуже чисто. Через деякий час ми вже збиралися йти, але в останню хвилину я почула якийсь схлип.

-Ти чула?- повертаю голову до подруги та киваю. Ми йдемо на ледь чутні схлипи, і бачимо Маю яка сидить та плаче закриваючи свій рот рукою. Одразу підбігаємо до неї та вона ще гірше починає плакати.

-Ну ти чого? Люба, не плач, я благаю тебе,- одразу починає заспокоювати Діна. Ми опускаємося біля неї та обіймаємо. Ми довго шепочемо заспокійливі слова, і все ж через деякий час дівчина заспокоюється. 

-Знаєте, що мене зараз цікаве найбільше?- запитую та легенько посміхаюся.

-Що?- запитує хрипко від сліз Мая.

-Якого біса, ми з Глібом сьогодні так довго обирали ці помади, якщо про них Діна й так забула?- запитую та роздратовано видихаю.- Гліб там ледь яйце не висидів.

-Точно! Мої помадки! Так соплі на задній план, потім поплачеш,- Діна швиденько підіймається та тягне за собою Ем.- Зараз біжимо дивитися чи ви знайшли правильні відтінки!

-Ти тільки поскаржся, я власноруч тебе задушу,- жартом стискаю горло дівчини. Мая поряд заливається сміхом, і ми також. Головне, що ми змогли заспокоїти її.

-Гаразд, йдемо,- дівчина бере нас під руки та тягне на вихід.

    По дорозі ми перекидаємося кількома реченнями, але в загалом тільки жартували одне над одним. І всю дорогу мене мучили запитання, тому що я надто люблю тримати все під контролем, а ще все знати.

-Слухайте, ви не проти якщо я поставлю вам кілька запитань?- запитую поглядаючи на подруг.

-Загалом таке завжди говорить Мая, але ні я не проти,- відповідає усміхаючись.

-А ти, Ем?

-Я також не проти,- відповідає легенько посміхаючись.

-Тоді перше. Що все-таки сталося між вами з Єгором?- запитую й одразу бачу похмуре лице подруги.- Я знаю це для тебе не надто приємне запитання, але все ж,