Читати книгу - "Епік"

— BE і Б’єрне, тримайте орків далі від мене. Інгеборг, будь ласка, чари поквапності. Гаральде? — поглянув навколо Ерік.

— Я тут, — відповів голос із сутіні.

— Спробуймо взяти його.

* * *

Рагнок лютував. Як така сила людей наважилась відкрито виявити непокору Центральному Комітетові? Гаразд, вони ще пошкодують! Він був не в гуморі, щоб відповідати на плаксиві запитання Беки. Вона відмовлялася приєднатися до нього, поки він не розвіє її сумнівів. То була помилка: Рагнок не відповідав нікому. Він не мав потреби в Беці.

Розрубавши друїдську жрицю, Рагнок гордо помчав до жалюгідного сірого війська гравців, знаючи, що їхні очі спрямовані на нього — найзгубнішого воїна на бойовищі. Дивляться на свою смерть.

Місячний Меч паралізував гравців еманаціями страху, а потім, гаркаючи від насолоди, його орки стрибали й заслинювались, гасаючи поміж відроголовими сірими постатями і прирікаючи їх на життя в цілковитих злиднях. Після цієї битви світ зміниться без вороття, вже ніхто ніколи не наважиться кинути виклик якійсь постанові ЦК, бо ті спроби будуть зовсім марні. Від’єднавшись од битви, люди повернуться до свого життя з озлобленням, можливо, почасти спрямованим проти дітей-ідеалістів, чиє недоумство й стало причиною бойні.

Попереду Рагнок побачив кольорову латку на тлі тьмяного сірого війська гравців і чорних шкіряних обладунків орків. Ошкірившись, Рагнок упізнав тих персонажів. То був не хто інший, як самі «Остерфіордські гравці», й він розреготався, збагнувши, що вони, здається, шукають його.

Двоє воїнів влучними й сильними ударами розкидали орків, розчищаючи шлях до Екзекутора. Рагнок зареготав: яка ж їх чекає несподіванка, коли вони повернуть цю начебто могутню зброю проти нього!

Він підострожив свого огира, щоб зіткнутися з командою Еріка.

Попереду двох воїнів бігла проворна й надзвичайно жвава дівчина, яку контролював син Гаральда Еріксона і Фреї. У своєму інтерфейсі Рагнок спалахнув гнівом і заскреготав зубами.

— Сподіваюся, Гаральд у вигнанні швидко дізнається про твою смерть, і ти, може, приєднаєшся до нього після битви! — загорлав Екзекутор.

Дівчина видавалася якимось різновидом злодія і, здається, гнівно відреагувала на ці слова, стрибнувши до нього з рапірою в кожній руці. Недбалим рухом Екзекутор підняв перед собою Міцнющого Місячного Меча, і її миттю скував страх. Він зареготав:

— Надто слабка, щоб опиратись!

Друзі дівчини були досить далеко, щоб урятувати її, і Рагнок під’їхав до нерухомого тіла. Надто вона гарненька, майже гріх відтинати їй голову, але він усе-таки відітне майстерним ударом Місячного Меча, що завдяки своїй вазі матиме достатню силу, щоб пожбурити ті сяйливі коси на землю.

А втім, вона аж ніяк не вмерла. Тієї самої миті, коли Рагнок уже передчував легенький щем у руці від удару по її прегарній витонченій білій шиї, вона пригнулася. Коли Екзекутор розітнув порожнє повітря і втратив рівновагу, злодійка вивернула руку його з мечем, і раптом, приголомшений, він упав навзнак на землю й дивився на хмари, а уколи од ударів, завданих немагічною зброєю у з’єднання між частинами обладунку, почали знижувати рівень його життєздатності.

— Звідки вони дізналися? — Рагнок спливав потом — не від тривоги, а від ганьби. Вона одурила його! Її не стримав страх! З лютим ревінням він підскочив, лишивши Місячного Меча в траві до кінця поєдинку, й витяг Гострець.

А вона засміялась і глузливо вклонилася йому.

# ВИВЕРТ

Гострець розтинав саме повітря, з хрускотом розрізаючи навіть молекули, розриваючи саму матерію світу. Але дівчина пішла вперекидь, копнула ногою в обличчя орка, що підступив до неї, і скористалася тим поштовхом, щоб перескочити через Екзекутора, опинившись у нього за спиною. Він розвернувся, щоб зіткнутися з нею, проте відчув, що його рухи незграбні й повільні порівняно з її проворністю.

— Ох, я зламала ніготь. Подивись! — простягла йому руку Попеля.

Тієї миті Рагнок відчув, що Екзекутор заточився вперед, а поколювання в тілі дало йому знати, що він уражений. Його життєздатність катастрофічно зменшувалася, лишилося менше половини, ба гірше, вона падала й далі.

Персонаж-убивця Гаральда Золотоволосого, щойно виступивши з сутіні, устромив обидва отруєні мечі в спину ворогові і тепер пильно спостерігав, як діє отрута, ставши на безпечній відстані од помахів Гостреця. Крові та помсти! Екзекутор умирав. Покліпавши очима і прогнавши сльози, що раптом набігли на очі, Рагнок боровся з панікою. Може, від’єднатися? Ні, спершу треба спробувати зілля. Він почав задкувати до коня, тим часом його життєздатність невблаганно зменшувалася й далі. Вочевидь анітрохи не боячись його, злодійка знову почала завдавати йому нетяжких, але тепер уже дошкульних ран, знаходячи слабкі місця в латах на нозі й проштрикуючи їх рапірою. Він махав Гострецем над собою, щоб відігнати дівчину, але вона легко уникала леза. За мить чи дві до смерті Рагнок відкоркував пляшечку і влив синьої рідини в рот Екзекуторові. Його життєздатність миттю підскочила, а втім, однаково не сягала й половини і швидко зменшувалася.

Тремтячи од люті й страху, Рагнок від’єднався, невпевнений, чи буде Екзекутор живий, коли він спробує на свій ризик повернутися до гри. Хай там як, якщо він не матиме саме в цьому місці якогось університетського цілителя, готового вжити заходів, тільки-но він приєднається, Екзекутор і далі вмиратиме від сильньої отрути, якою скористався Гаральд. Доля битви вже не залежала од Рагнока.

* * *

— Добра робота! — в захваті закричав Б’єрн над плечем Еріка, великою замашною сокирою тримаючи орків на відстані.

— Вищий клас! — погодився BE.

— Чудово. — Анонім прицілився у ватажка орків, що вів їх у наступ, й вистрелив з арбалета, стріла влучила в рот і вийшла на потилиці.

— Еріку, що тепер? — запитала Інгеборг.

— Дай-но подивлюся.

Навколо панував суцільний хаос. Коли обидва війська зіткнулися, від первісних задумів битви майже не лишилося й сліду. Аж до самого моря небо заполонили срібні смуги й пишні вогненні сфери — то чаклуни й чарівниці насилали чари. Посвисти і падіння магічних набоїв, кульових блискавок, світляних стріл і здригання землі від падіння важких каменів глушили невпинний рев величезної кількості страховиськ, що весь час ворушилися.

Моторошно було дивитись, як мало лишилося сірих постатей.

— Ми програємо, — похмуро мовив Ерік. — І то катастрофічно.

— Тоді, може, рушаймо до вежі? — подав думку Гаральд.

— Так. Стривайте! — Лицарі праворуч від них були мов яскравий вогник надії. Хоча ці хоробрі войовники