Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— М'Кола! — кажете ви, показуючи рукою поперед себе.
— Н'діо, — відповідає він, дивлячись на птахів. — М'узурі.— І подає вам нову пачку патронів.
Ми й доти гарно полювали, але найвдалішим було полювання на озері, а потім у дорозі три дні поспіль ми їли холодних чирків, найсмачніших з усіх диких качок — їхнє м'ясо соковите Й ніжне. Ми їх їли з гострою приправою й запивали червоним вийом, купленим в Бабаті, їли, сидячи при дорозі, чекаючи автомашин, їли на тінистій веранді маленького готелю в Бабаті і пізно вночі, коли машини врешті прибули й мй вечеряли в будинку приятеля одного з наших друзів, на високому пагорбі,— ніч була холодна, ми сиділи за столом у теплих куртках, а оскільки довго чекали на машину, що поламалася в дорозі, то хильнули 'зайвого й страшенно хотіли їсти; Мама танцювала під грамофон з управителем кавової плантації і з Карлом, а мені дошкуляли нудота й нестерпний головний біль, і я топив свої прикрощі у віскі з содовою разом зі Старим на терасі. Було темно, і віяв рвучкий вітер; невдовзі на стіл подали паруючих чирків зі свіжими овочами. Цесарки теж чудовий наїдок, і в багажнику машини я приберіг одну на вечір, однак чирки виявилися куди смачнішими.
З Бабаті ми проїхали через пагорби й залісену смуту на рівнині до підніжжя гори, де тулилися маленьке сільце й місіонерська станція. Тут ми стали табором, щоб пополювати на куду, які, нам казали, водяться на узгір’ях і в лісистих низинах.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Ми отаборились на відкритій сонцю місцині — під усохлими деревами, окільцьованими, щоб прогнати мух ЦеЦе, а на порослих чагарями, нерівних узгір'ях полювалося важко: доводилося долати стрімкі схили. Зате на залісених низинах полювати було легко — тут ми ніби гуляли по оленячому парку. Та скрізь було повно мух цеце: вони роїлися довкола, боляче кусали руки, потилицю, за вухами, шию і тіло крізь сороч-®У* Я носив із собою густу гілку і відганяв мух; отак ми проходили тут цілих п'ять днів від світання до смеркання, вертали додому поночі, страшенно стомлені, але раді прохолоді й пітьмі, коли не надокучали мухи. Ми полювали по черзі по пагорбах і на рівнині, й Карл дедалі хмурнішав, дарма шо вбив гарну чалу антилопу. Полювання-на куду викликало в нього складні особисті переживання, і він, як завжди, коли розгублювався, винуватив у своїх невдачах когось або щось: провідників, пагорби, низини. Пагорби не виправдали його сподівань, а низинам він не вірив. Я щодня чекав, що він от-от підстрелить куду і заспокоїться, однак що не день його переживання ускладнювали лови. Карл показав себе кепським альпіністом, і узгір'я були для нього справжньою мукою. Щоб якось полегшити йому полювання, я брав на себе більшу частину облав у пагорбах, але бачив, що він, стомлений марними ловами, вже почав думати, що куду водяться саме на пагорбах і він даремно полює по низинах.
За ці п'ять днів я бачив понад десяток самиць куду і одного молодого самця з табунцем самиць. Великі сірі антилопи зі смугастими боками, кумедно маленькими голівками, великими вухами й круглими' животами швидко й нечутно зникли в хащах. У самця на рогах уже видніли перші кривулі, але самі роги були короткі й недоладні, і коли він у пітьмі промчав повз нас краєм галявини, третій у вервечці з шести самиць, то був схожий на справжнього самця не більше, ніж лосеня на великого старого лося з могутньою шиєю, темною гривою, чудовими рогами і темно-рудою шерстю — усім, що личить цьому лісовому сурмачеві зі статурою коня ваговоза.
Іншого разу надвечір, коли долиною між крутих пагорбів ми вертали до табору, провідники показали нам двох тварин: вони промчали в промінні надвечірнього сонця по вершині пагорба, тільки на мить майнувши сірими в білі смуги боками між дерев; зі слів провідників, то були самці куду. Ми не роздивилися їхніх рогів, а поки вибралися на пагорб, сонце вже сіло й важко було знайти якісь сліди на кам'янистому грунті. Однак ми помітили, що ноги в них довші, ніж у самиць, тож, можливо, то й справді були самці. Ми нишпорили серед кам'яних гряд до сутінків, але марно, так само нічого не знайшов назавтра й Карл, коли ми послали його туди.
Ми часто виганяли водяних антилоп, а якось, блукаючи кам'янистою грядою над глибоким виярком, підійшли до антилопи, що зачула наші кроки, але не запах. М'Кола схопив мене заі руку, й ми застигли, розглядаючи антилопу футів за десять від нас, гарну, з темним коміром круг шиї; вона наставила вгору роги, дрижала й роздимала ніздрі. М'Кола всміхався, стискаючи пальцями мій зап'ясток, і ми стояли й дивилися, як дрижала антилб-па, відчуваючи небезпеку, що загрожувала невідь-звідки. Потім десь удалині важко гримнула старовинна рушниця- тубільного дасливця, антилопа зірвалася й, майже перестрибнувши через яас, помчала грядою вгору.
Назавтра ми з Мамою полювали на порослій лісом рівнині і, діставшись до її кінця, де росли тільки купки кущів, зачули тихий хрипкий рик. Я запитливо глянув на М'Колу.
— Сімба, — невдоволено відповів він.
— Вапі? — пошепки спитав я. — Де?
Він показав.
— Лев, — шепнув я Мамі.— Мабуть, той самий, що рикав уранці. Вертайся он під ті дерева.
Ми чули лев'ячий рик іще вдосвіта, коли прокинулись.
— Краще я піду з тобою.
' — Та негарно буде перед Старим, — сказав я. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.