Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі 📚 - Українською

Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

281
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 103
Перейти на сторінку:
каже:

— Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.

Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв настругав глухого угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перш.

Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати! Король на радощах і каже цьому чоловікові:

— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

Скоро й справді король помер, а на його місці став цей правдивий чоловік. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві? Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

— З якого ти королівства?

— З такого-то.

– Із якого города?

— З такого-то.

— Як прозиваєшся?

— Так-то.

Тут король і признався, що він його небіж — той, що безвісти пропав.

— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою. Отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!

— Як же це сталось?

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все-все… А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:

— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.

Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає:

— Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві.

Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилося — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.

Про слугу Гаврила

Один ґазда любив випивати, а не любив робити. Каже жінці:

— Жоно! Треба би нам слугу!

– Іди та шукай. Але найми такого, щоб не Іваном звався!

Так вона сказала через те, що Івана міг би знайти скоро, а до неї мав прийти корчмар.

Чоловік ходив-ходив по селах і шукав слугу, але всі казали, що вони — Йвани.

Другого дня ґазда зустрічає молодого хлопця. Питає, як його зовуть.

– Іваном, — каже хлопець. — А чому ви звідаєте?

І чоловік розповів. Хлопець йому каже:

— Але знаєте, що? Жона не мусить знати, як мене зовуть. Кажіть, що я — Гаврило.

Чоловік погодився.

Прийшли вони додому, а жінка питає:

— Як звати слугу?

— Гаврилом, — каже чоловік.

— Ну, Гавриле, а на який час берешся служити? — запитала хлопця.

— Я, ґаздинько, можу послужити, скільки буде треба, — приймається хлопець. — Бо я вмію не лише робити, а ще знаю чуже говоріння…

— Та яке? — здивована ґаздиня.

— Яке? А німецьке. Захочете — то вас теж навчу.

— Навчи її, навчи! — озвався і ґазда. — Буду мати розумну жону!

Прийшла весна, і чоловік з Гаврилом зібрався орати. Орють вони, орють. Уже і зголодніли, але полуденка не видно. Гаврило сказав:

— Піду я, допоможу ґаздині з обідом.

Приходить він під ґаздівський двір, гримить у ворота. Бачить, що ґаздиня злізає з оборогу. Вона помітила слугу і сердито кричить із драбини:

— Я не встигла наварити їсти!

— Не біда, — відказує Гаврило. — Тоді понесу сіна, щоб хоч воли не були голодні.

І поліз на оборіг, де сховався ґаздинин любас. Хлопець був міцний: коли схопив оберемок сіна, то потягнув разом з корчмарем. Той почав проситися:

— Гаврилику, відпусти мене. Даю тисячу срібних!

Слуга собі подумав і каже:

— За тисячу срібних відпущу. А щоб про тебе і ґаздиню ніхто не дізнався, привези нам з ґаздою найліпший полуденок.

Так пообідали по-панськи. Наїлися й воли. І веснували далі.

Другого дня зібралися орати на іншому полі. А там по сусідству орав і корчмар. Гаврило здогадався, що ґаздиня вийде в поле рано та й не з одним обідом, а з двома. У корчмаря воли були сірі, а у ґазди — чорні. Слуга набрав пороху і натер своїх волів, аби й вони стали, як у корчмаря. А ґаздиня здалеку подумала, що то любас оре двома парами. Нараз винесла із яру варене і печене — запахло на все поле! Але бачить, що тут коло плуга — ґазда із слугою. Вони знову смачно пообідали!

Гаврило підходить до корчмаря і каже:

— Передав мій ґазда так, що коли ви хоч раз оком кинете за його ґаздинею, то зарубає вас на ораниці.

Потім повернувся і шепнув своєму господареві:

– Ґаздо, йдіть до корчмаря, та візьміть сокиру: допоможіть направити ярмо, бо щось поламалося.

Чоловік узяв сокиру і йде до сусіда.

А корчмар тікає.

— Та що ти боїшся? — дивується ґазда.

Корчмар біжить ще дужче, бо не розуміє, що чоловік гукає. Тоді ґазда плюнув і вертається.

— Ну, тепер, ґаздинько, чоловік вам дасть! — каже Гаврило господині. — Не наздогнав корчмаря, то зарубає вас.

Жінка теж тікає.

Але ґазда нічого не знав.

— Що з людьми зробилося? — питає слугу.

— Від мене не втікають, — відповів Гаврило. — Я піду за ними і дізнаюся, чого вони бояться.

Бачить — ґаздиня з корчмарем в яру їдять пісний полуденок.

— Смачного! — мовив хлопець. — Ну, що я вам казав? Не можете любитися вдома?

Повернувся до плуга і каже:

— Вони, ґаздо, дуже зголодніли. Їм так смачно запах наш полуденок, що побігли їсти.

Третього дня поїхали орати. Слуга каже, що чого чекати, доки ґаздиня винесе обід, він принесе сам. І пішов додому. Приходить під ворота і б'є в них кулаками. Ґаздиня зрозуміла, що прийшов слуга. Сказала корчмареві, аби йшов до комори і заліз там у порожню бочку. Але корчмар з великого страху скочив у першу бочку, в якій була коломазь.

Ґаздиня сердито питає слугу, що йому потрібно.

А Гаврило каже:

1 ... 66 67 68 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі» жанру - 💛 Інше / 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"