Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Якщо застосовувати таке правило для всіх, то вам не можна мати водійських прав, бо, знаючи ваше минуле, неважко прийти до висновку, що ви знову сядете за кермо нетверезим.

Майлз на якусь мить розгубився, але Саманта холодно зронила:

— Я думаю, що це непорівнювані речі.

— Чому ж? — не погодилася Кей. — Це ж той самий принцип.

— Так, ну, але проблема іноді полягає саме в таких оце принципах, якщо хочете знати, — оговтався Майлз. — Іноді важливіше мати дещицю здорового глузду.

— Це те слово, що ним нерідко приховують свої упередження, — відрізала Кей.

— Згідно з Ніцше, — пролунав раптом новий пронизливий голос, від чого всі аж підскочили, — філософія — це біографія філософа.

Мініатюрна подоба Саманти стояла в дверях у вестибюль, пишногруда шістнадцятирічна дівчина у вузеньких джинсах і футболці. Вона ласувала гроном винограду і мала вельми вдоволений собою вигляд.

— Прошу всіх познайомитися з Лексі, — гордо представив її Майлз. — Дякую тобі за це, розумничко.

— Будь ласка, — зухвало кинула Лексі і подалася нагору.

За столом нависла гнітюча мовчанка. Незрозуміло чому, але Саманта, Майлз і Кей разом глянули на Мері, яка, здавалося, ось-ось розридається.

— Кава, — згадала Саманта і зірвалася, похитуючись, на ноги.

Мері вибігла у ванну.

— Ходімо на кавусю, — зрадів Майлз, відчуваючи, що атмосфера трохи напружилась, але не сумнівався, що кількома жартами і вродженою добродушністю зуміє повернути всім доброзичливий настрій. — Не забудьте свої келихи.

Аргументи Кей похитнули його внутрішню впевненість не більше, ніж легенький вітерець міг би зрушити з місця валун. Та й він не відчував до неї якоїсь великої злості, радше жалість і співчуття. Він був найменш сп’янілий з-поміж усіх, хоч і постійно доливав у келихи, але у вітальні відчув, що його сечовий міхур уже переповнений.

— Врубай нам якусь музичку, Ґеве, а я піду принесу солодке.

Але Ґевін і кроку не ступив до вертикальних стелажів з компакт-дисками в лискучих коробочках з органічного скла. Здається, він чекав, коли його почне картати Кей. І справді, ще не встиг зникнути з виду Майлз, як Кей сіла на свого коника:

— Ну, дуже тобі дякую, Ґеве. Дякую за щиру підтримку.

Ґевін під час вечері пив ще пожадливіше за Кей, з насолодою святкуючи те, що, на щастя, так і не став жертвою гладіаторських знущань з боку Саманти.

Він глянув просто в очі Кей, сповнений відваги не тільки завдяки спожитому вину, а ще й тому, що Мері цілу годину ставилася до нього як до важливої, обізнаної й чуйної особи.

— Здається, ти й без мене чудово дала собі раду, — сказав він.

І справді, ті уривки суперечок між Кей і Майлзом, на які він дозволив собі звернути увагу, викликали в нього явне відчуття дежавю. Якби його не відволікала Мері, йому б могло здатися, що він знову повернувся в той незабутній вечір у цій самій їдальні, коли Лайза заявила Майлзові, що той уособлював усі суспільні хиби, а Майлз розреготався їй у лице, і Лайза втратила контроль над собою й відмовилася залишатися на каву. Невдовзі по тому вона зізналася, що спить з помічником партнера її адвокатської фірми, і порадила Ґевіну перевіритися на хламідії.

— Я тут нікого не знаю, — обурилася Кей, — а ти навіть пальцем об палець не вдарив, щоб мені допомогти!

— А що я мав робити? — здивувався Ґевін. Він був напрочуд спокійний, адже його рятувало те, що будь-якої миті мали повернутися Моллісони й Мері, та й значна кількість випитого к’янті теж додавала йому впевненості. — Я не збирався встрягати в суперечку про Поля. Мені взагалі начхати на ті Поля. Крім того, — додав він, — це надто ризикована тема, щоб зачіпати її в присутності Мері. Баррі боровся в раді за те, щоб Поля залишалися частиною Пеґфорда.

— Ну, а чому ти мені цього не сказав… бодай натяком?

Він засміявся, точнісінько так, як їй у вічі засміявся Майлз. Вона не встигла щось відповісти, бо повернулися всі решта, наче волхви з дарами. Саманта несла тацю з чашками, слідом за нею йшла Мері з кавником, а тоді Майлз із шоколадними цукерками Кей.

Кей побачила на коробці святково-золотисту стрічку і пригадала, з яким оптимізмом готувалася до цього вечора, купуючи цукерки. Вона відвернула обличчя, намагаючись приховати гнів, палаючи бажанням викричатись на Ґевіна і водночас ледве стримувала сльози.

— Було дуже гарно, — почула вона глухий голос Мері, який свідчив про те, що й вона, мабуть, дала волю сльозам, — але я не зможу залишитися на каву, не хочу надто пізно повертатися додому, бо Деклан трохи… трохи не в своїй тарілці останнім часом. Дуже вам дякую, Сáмо, Майлзе, було так добре, знаєте… ну, трохи розвіятись.

— Я проведу тебе… — почав було Майлз, але Ґевін рішуче урвав його.

— Ти залишайся, Майлзе, я проведу Мері. Я проведу тебе, Мері. Це ж якихось п’ять хвилин звідси. А там нагорі вже дуже темно.

Кей мало не задихнулася. Усе її нутро аж кипіло, проклинаючи поблажливого Майлза, вульгарну Саманту і жалюгідну, виснажену Мері, але передовсім її прокльони адресувалися самому Ґевіну.

— О, так, — почула вона свій голос ніби збоку, а всі, здавалося, дивилися на неї, очікуючи її дозволу, — ага, проведи Мері додому, Ґеве.

Вона почула, як зачинилися за Ґевіном вхідні двері. Майлз наливав Кей каву. Вона дивилася, як тече потік гарячої чорної рідини, і раптом до болю чітко усвідомила, як ризиковано присвячувати своє життя чоловікові, який іде зараз кудись уночі з іншою жінкою.

VIII

З вікна домашнього кабінету Колін Вол зауважив Ґевіна і Мері. Силует Мері він упізнав одразу, але щоб розпізнати довготелесого чоловіка, який крокував з нею поруч, довелося дочекатися, доки вони опиняться у сяйві вуличного ліхтаря. Напівпідвівшись із комп’ютерного крісла, Колін мружився їм услід, аж доки вони розчинилися в пітьмі.

Він був приголомшений, адже в його розумінні Мері взяла на себе обітницю самотності, і в святилищі її будинку могли перебувати лише жінки, однією з яких була Тесса, що й досі відвідувала її мало не щодня. Йому і в голову не приходило, що Мері може зустрічатися з кимось після того, як западають сутінки,