Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

ЯРОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ

Місто Ростов

Монастирі:

1. Богоявленський монастир (чоловічий), "у місті Ростові, на березі озера Неро... Заснований у 990 році св. Авраамієм, на тім місці, де стояло капище... Цей святий, улаштувавши обитель, був у ній першим Архімандритом. Тут дві камінні церкви [51, с. 550—551].

І в цьому випадку маємо звичайний московський "доважок брехні". Московському історикові бовкнути брехню все одно, що плюнути. Навіть у Новгороді Великому православ’я (притім — силою) було насаджено тільки в 992 ро ці. А ось у Ростові, виявляється, православ’я зуміло з’явитися без єпископів і пастирів. Своєрідне "повітряне зачаття".

Читачі, сподіваюся, пам’ятають, що Святий Авраамій народився значно пізніше, а почав сповідувати християнство тільки в 1090—1120 роках.

Відверта облуда насаджувалася московитами на кожному кроці. Для звеличування минулого. Отже, цей монастир, а вірніше — пустинь, міг з’явитися не раніше 1090 року.

Не думаю, що Олександр Ратшин, автор книги, зробив помилку на 100 років випадково. У московській історичній науці нічого випадкового немає.

2. Спаський, що на піску монастир (чоловічий), біля Ростова. "Засновано цю обитель дуже давно" [51, с. 557— 558].

Повіримо О. Ратшину на слово й віднесемо монастир до першого періоду становлення православ’я в ростовсько-суздальській землі.

Церкви (храми):

1. Успіння Богородиці. "Собор, у... місті Ростові... Св. Князь А. Ю. Боголюбський заклав основу... Храму., побудований 1170 року". 'У 1204 (році собор. — В. Б.) упав, і замість нього закладений нині існуючий" [51, с. 559—561 ].

Татари цю церкву в 1238 році не зруйнували.

2. Архангела Михаїла.

3. Бориса і Гліба. "Древні церкви в Ростові на Княжому Дворі... Перша освячена 25 листопада 1208 року, а друга закладена в 1215, освячена Єпископом Кирилом 25 Серпня 1218 року. Обидві згоріли в 1227 році" [51, с. 561].

4. Іоанна Предтечі. "Церква в Ростові на Єпископському Дворі... У літописах згадується, що храм цей у 1212 році під час великої Ростовської пожежі згорів дощенту" [51, є. 561].

Місто Ярославль

Монастирі:

1. Преображенський монастир (чоловічий), "у м. Ярославлі, при впаданні ріки; Которосль у Волгу... Він заснований... наприкінці ХІІ століття" [51. с. 556].

Татарами не спустошений.

2. Петропавловський монастир (чоловічий), в Ярославлі. "Про час заснування цієї обителі невідомо: уперше згадується про неї в літописах 1186 року" [51, с. 557].

Татарами обитель не спустошена.

Церкви (храми):

1. Успіння Богородиці. "Собор... у місті Ярославлі. Ця церква закладена... у 1215 році" (51, с. 559].

Татарами в 1238 році не спустошена.

Така ситуація зі стародавніми монастирями і церквами, які існували до 1238 року в країні Моксель на території Ярославської губернії. І тут, як бачать читачі, не густо. Тільки два поселення до 1238 року прийняли християнську релігію. Лісове населення мерян на той час перебувало в язичництві. Сумніватися не доводиться.

НИЖЕГОРОДСЬКА ГУБЕРНІЯ

Місто Нижній Новгород

Монастирів у Нижньому Новгороді до 1238 року не існувало. Нагадаю читачам, гцо ця частина фінської (мордовської) землі почала приєднуватися (завойовуватися) Рюриковичами перед самим приходом хана Батия. Відтак і церкви тут почали з’являтися лише в двадцятих роках XIII сторіччя.

Церкви (храми):

1. Преображення Господнього. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі, побудований... у 1225 році" [51, с. 366—367].

Церква татарами не пограбована.

2. Архангела Михаїла. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі; побудований... 1222 року".

Татари в 1238 році церкву не порушили.

Село Городець

Монастирі:

1. Федоровський-Городецький, або Радиловський, монастир (чоловічий), у селі Городці. "Коли заснована ця обитель, точних відомостей немає; а відомо тільки, що вона існувала... до навали Батия, котрим... у 1238 році спустошена" [51, с. 361—362].

У цьому монастирі нібито прийняв схиму та помер 1263 року так званий Невський, повертаючись зі столиці держави Сарая-Берке.

Ми досить ретельно перелічили всі існуючі до 1238 року монастирі й церкви в так званій ростовсько-суздальській землі (разом із рязанською). І змогли переконатися, що християнська релігія насаджувалася переважно в місцях поселення князів. Вона цілковито відсутня в лісових мерянських (фінських) поселеннях.

Фінський етнос країни Моксель дуже довго не сприймав ні чужого князя, ні релігію, котру той сповідував. Тільки після того як князь і його перші дружинники разом із жінками-мерянками породили сотні "перших фінських великоросів", християнська релігія стала по-справжньому вростати в середовище фінського корінного етносу. Однак до 1175 року (кончина Андрія Боголюбського), як визнавав професор В. О. Ключевський, навіть самі князі в тій землі були більше язичниками, ніж християнами.

Дуже важливо відзначити той факт, що до 1238 року ми практично не бачимо наявності християнських пустинь у мерянській глибинці. Це зайвий раз підтверджує незначне просування православ’я в середовище місцевого етносу.

Вивчивши всю територію 10 центральних губерній Московії, ми виявили церкви й монастирі лише в 13 поселеннях колишньої країни Моксель, які існували до 1238 року. Ще раз нагадую: жодної церкви, ні одного монастиря в той період не зафіксовано на територіях Московської, Костромської, Калузької, Тульської та Пензенської губерній. Тобто якщо врахувати, що у всій країні Моксель на 1238 рік проживало близько 200 тисяч населення, то християнами з них могли бути тільки 5—6 тисяч. Не більше! Тому що "міське", до речі фінське, населення, згідно з твердженнями російських істориків, було "незначним".

Які головні висновки маємо право зробити з першого періоду просування православ'я в ростовсько-суздальську землю в 1073—1237 роках?

Ось вони:

1. Першим історично достовірним єпископом, який прибув у ростовсько-суздальську землю, був святий єпископ Леонтій. Він з’явився в країні Моксель 1073 року і був убитий місцевим населенням. Меряни відкинули християнську релігію, а спертися на князівську владу церква в ті часи не могла. Князівської влади та її представників у 1073 році в ростовсько-суздальській землі не існувало.

2. Першим монастирем (із церквою), що з’явився в ростовсько-суздальській землі, став Богоявленський чоловічий монастир, відкритий 1090 року святим Авраамієм на березі озера Неро. Саме представник фінського етносу Авраамій був висвячений другим ростовським єпископом святим Ісаєю в архімандрити й упродовж багатьох літ (після смерті єпископа Ісайї) проповідував християнську релігію серед фінського етносу.

Релігія змогла прижитися серед частини мерян тільки тому, що зважилася на "двовірство". Вона зберегла місцевому населенню їхні звичаї та їхніх язичницьких богів — камені Кардо-Сярко. Все інше, що проповідує московська історична й релігійна міфологія, належить до словесної полови, тобто — до звичайного словоблудства.

3. Головне. Православ’я наприкінці XI сторіччя в ростовсько-суздальській землі почало поширюватися не серед слов'ян, котрі невідь-звідки взялися, а саме в середовищі фінського язичницького етносу.