Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » РАЙ.центр 📚 - Українською

Читати книгу - "РАЙ.центр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "РАЙ.центр" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68
Перейти на сторінку:
зі мною ти, а не хтось інший?

— Мене теж оголосили самогубцею. Мені теж було вісімнадцять.

— А ти…

Соня розсміялася, захитала головою.

— Як і ти! Не збиралася помирати. Мене… отруїв мій шеф. Ростислав Коноваленко. Прийшов нібито з допомогою, змусив підписати чистий аркуш, божився, що доб'ється справедливості… Води подав, бо я розхвилювалася, плакала… Після його води тиждень промучилася і померла.

— Як він живе… з таким гріхом?..

— Погано живе. Мучиться. На людях злість зриває, а спасіння нема. Отруту йому інший чоловік підсунув, наказав мені дати. Збрехав, що то заспокійливе. А тепер того Коноваленка на шворці водить. Шантажує…

— Чекай. А чого вони так хотіли, щоби ти померла?..

— Досить, — попросила Соня. — Кажи, до кого підеш. Поможу.

Макс… Макс. Перед Любиними очима — усміхнений Макс. Дивується, біжить до Люби, обіймає, притискає до себе, шепоче гаряче: «Ну слава Богу, Люба! Не відпущу! Тепер — і на крок не відпущу».

На Соню з благанням глянула. Прошепотіла:

— До мами хочу…

Після опівночі на Костянтинівській світилося лише одне віконце. Макс і Гоцик не спали, хоч і збиралися, бо зранку — до Дніпра, зустрітися з товаришем дивакуватого дідугана в капітанському кашкеті, умовити його плисти до Десни, навішати на вуха все, що тільки можна, аби погодився. Гоцик навіть подумував над хитрим планом насильницького захоплення: напроситися на борт, нібито на оглядини, замкнути хазяїна в каюті й самостійно спрямувати суденце в бік Десни. Щоби план не провалився, Гоцик серед ночі розкрив ноутбук і почав шукати в Інтернеті інформацію про управління маломірними суденцями. Виходило непогано, навіть не було потреби переобтяжувати пам'ять зайвою інформацією. Гоцик вирішив взяти з собою ноутбук і вже на борту розбиратися — що до чого.

Макс лежав на проваленому дивані, хоч звечора Гоцик і погрожував захопити його, все роздивлявся простір, у якому жила його любов. Після розповіді Гоцика про передранішню появу Люби на Костянтинівській Макс тепер не міг дочекатися ранку. Йому здавалося, варто лише їм із Гоциком сісти у човен, відплисти за Київ, як він одразу перестріне Любу, кинеться до неї, обійме і прошепоче, що більше ніколи не відпустить її від себе. Ні на крок.

— Розкажи про себе. — Почув голос Гоцика.

— Навчався у Лондоні, нещодавно повернувся. Маю цікаві пропозиції щодо роботи, але ще не вибрав.

— Нащо тобі працювати? У тебе «мазераті»…

Макс сумно всміхнувся.

— І ти туди ж… Мене не цікавлять батьківські гроші. Я зроблю себе сам. Деякі з моїх друзів після навчання залишалися на кілька років за кордоном тільки для того, щоби повернутися в Україну вже фінансово незалежними людьми і діяти тут без батьківських вказівок. А я вирішив — мені дістане духу почати тут з нуля. У мене добра освіта, а це дає не тільки знання, а й розуміння, як краще їх…

Пафосну промову Макса перервав телефонний дзвінок.

— Серед ночі… Хто? — здивувався Макс.

Гоцик взяв слухавку.

— Алло…

— Хлопці… Не розбудила? — почув схвильований жіночий голос. — Це Любина мама. Донечка дуже просила вам зателефонувати. Несподівано приїхала. Й години не побула. Тільки-но пішла. Торохтіла, торохтіла, я й не зовсім зрозуміла… Якась надзвичайна пропозиція, експедиція… Обіцяла писати. Вам наказала передати — все гаразд, вона вас любить…

Гоцик поклав слухавку, глянув на закляклого Макса. Слово би мовити, так ні. Зціпило вуста, не розімкнути. Макс рвучко підхопився з дивана. Гоцикові у вічі.

Гоцик зітхнув:

— Люба… не повернеться.

У двадцятисемиметровому космосі на Костянтинівській зависло горе.

— Чому? — самими губами спитав Макс.

Гоцик знизав плечима, заходився шукати цигарки, наче важливішої справи не було.

— Якась надзвичайна пропозиція чи щось таке… Люба поганого не утне. Значить, їй так краще…

Макс спустошено дивився в одну точку.

— Можна… я тут поживу? Поки Люба не повернеться…

— Живи, — погодився Гоцик уже від дверей. Показав Максові цигарку. — Піду покурю… Диван твій.

Макс лежав на проваленому дивані без жодної думки в голові. Дивився на Ґевару на стіні. Уявив голе Любине тіло, трепетні руки обвивають його шию: «Ти у мене перший… Перший і єдиний на все життя». Макс заплющив очі і раптом зрозумів — так і було. По щоці потекла одинока сльоза. Макс порадувався, що Гоцика нема поряд.

Гоцик ішов до Дніпра. Обривав по дорозі квіти з клумб, задихався од сліз. Дійшов до пішохідного мосту, вийшов на саму його середину, кинув квіти у річку.

— Прощавай, Любо… — прошепотів.

Трійця

До ранку Володимир Гнатович Сердюк голив власне тіло, аж доки на ньому не лишилося жодної волосинки. Управився. Глянув у дзеркало на розчервонілий, із кривавими плямами тулуб, побачив поряд зі своїм віддзеркаленням юну чорняву дівчину. Загарчав. Вхопив флакон з туалетною водою — у дзеркало. Дзень — посипалося скло!

— А-а-а-а… Не полишаєш мене! Все ти… Все ти, сучко! Ти у всьому…

Вискочив з ванної кімнати, опанував себе, одягся, набрав номер дружини.

— Женю? Повертайся додому. Розумію, мої ревнощі… Ще й у такому віці… Це щось аномальне. Мабуть, занадто багато працюю… Але… Коли ти поряд, я можу виграти будь-яку битву… Ти чуєш?

— Вово, ти мене задрав! — відповіло Перепечаєве стерво. — Цього разу повернуся, але запам'ятай…

Сердюк не витримав, відрубав зв'язок. Упав у крісло. Мізки розігрівалися дрібними планами, про важливе Володимир Гнатович намагався не думати.

Дзвінок у двері. Так скоро? Сердюк натяг маску задумливої ввічливості, відчинив двері — на порозі стояв блідий, переляканий Рома Шиллєр.

— Де вештався?

Шиллєр похапцем озирнувся, вскочив у квартиру, зачинив двері.

— Володимире Гнатовичу! Ви знаєте, як я до вас ставлюся. Заради вас… Але…

— Що? Куди ти подівся вчора від ресторану?

— Перепечай! Примусив їхати з ним. Три години розпатякував про якісь цінності, а потім наказав писати замість нього книгу. Тобто він говоритиме, а я як літературний нігер… Безплатно.

Сердюк похмуро усміхнувся.

— Хочеш жити, Шиллєре, пиши. Не хочеш жити — не пиши.

— Я не звик працювати безплатно. Це аморально.

— Я заплачу. Замість Перепечая. Раптом старий козел згадає щось із того, що нам знадобиться? Іди… Якось проб'ємося.

Рома вже посунув до дверей, та Сердюк ухопив його за рукав.

— Чекай. Давай… Мені потрібен твій експромт. Поряд жінка, яку я терпіти не можу, але вона — дочка Перепечая. І взагалі, як відійти від гарячої теми?

— Державна робота за кордоном. Поважний пост. Дружина чекає у Києві. Тут ви залишаєте непримітну структуру, яка контролює всі ваші інтереси в цій державі. Дві-три довірені людини. Один — я, якщо ви не проти. Марту можна залишити. Вона казала, знайшла перспективного хлопця. На початки вистачить, а

1 ... 67 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «РАЙ.центр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "РАЙ.центр"