Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 142
Перейти на сторінку:
війну. Іван запитав:

— Їли ви сьогодні що-небудь?

— Про нас мачуха ніколи не думає. Як не згадає її старша дочка Олена, то ми обидва до вечора не ївши ходимо. Оце й сьогодні так, — відповів семирічний Альоша.

— Мати б'є, то не болить, а мачуха як подивиться, то й на душі холоне. Мачуха й є мачуха..., — вихопилося спересердя в Івана.

— Я ось поговорю з батьком про це, — пообіцяв братикам.

— Ото, як був дома Павлик наш, він не боявся мачухи, то вона його непотрібними словами потріпувала. А казав же він: «Прийшла, навела повну хату своїх дітей, нам у рідній хаті місця немає... Ще нам усім свою гадючу вдачу виявить, ізживе нас із білого світу».

— І таки морила нас голодом, — продовжує Альоша. — Павлик ходив до чоботаря Бадьона гуляти й вчився там чоботарювати та навчався там і нескоренню мачусі. Вона з дочками в своє село Лебедівку перетягла все, що від рідної нашої мами лишилося. Користаючись тим, що недалеко, усього дві верстви. Перенесла пряжу, вовну пряжену, полотно білене й небілене, ячменю пудів двадцять. Якось приготувала мачуха сала гарний шмат, а Павлик і потяг, бо підхарчовувався в Бадьона, туди ж і заніс його. Коли мачухеря огляділася, що зникло сало, ухватила Павлуся за поясок і хотіла його лупцювати. Той їй плюнув в обличчя, вирвався з рук і втік із дому, бо мачуха пішла до батька скаржитися на нього. Більше Павлусь додому не повертався. Вербівчани бачили його, як він пішов з якоюсь армією.

— Ох, які ж ви нещасні, мої брати-сироти! — аж защеміло серце в Івана.

З важким серцем зайшов у кузню. Тут не було нікого стороннього. Яке ж усе йому здалося рідним! А насамперед, батько. І борода — лопата, і ніс у сажі, і міцні жилаві руки, запах диму з горна! Усе тут знайоме з дитинства, знайоме до сліз.

Очі тьмарить сльоза, брови болісно заламуються, і він застигає в міцних батькових обіймах. Потім той відсторонює його, роздивляється, усе ще тримаючи за плечі, обертаючи до призахідного сонця. Кивнув і уста зрадливо здригнулися. Ковтаючи давлючий клубок, Іван теж вдивляється в постаріле й змарніле зморшкувате татове обличчя. Бурі почуттів пройняли батьківське й синівське серця, безмовними тінями перебігають по обличчях, витискують скупі чоловічі сльози.

— Де ж це ти, синку, так довго пропадав? Хоча би звісточку був кимось передав про себе, що живий, здоровий, — буркітливо докоряє батько, обіймаючи й цілуючи.

Коли Іван поцілував батька, той гірко заплакав. Сльози падають на гаряче кувадло й шиплять. Відтрутившись від найріднішої душі під пропахлою потом сорочки та оговтавшись, Іван допитується в нього:

— Як же вам тепер живеться, тату?

— Живу так, якби хто мене розженив, ноги б цілував.

— Я вже бачу все, і постараюся це зробити, бо так жити далі негоже. Ну, а де ж брати Антін, Артем? За Павла Альоша розповів, а де він, нещасний, зараз?

— Гадки не маю. Антін працює в громадській кузні. Коли пан Давидов утік, народ усе рухоме майно розтяг, хто що міг. А кузня лишилася, бо там нічого корисного для селян не було. Артем також працює, секретарем у волосній міліції в Телепині. Ночувати додому не приходить, бо далеченько.

II

У хаті мачуха запровадила порядки, при яких добре живеться лише її дітям, решта для неї чужі. Лиха доля знайшла Івана й в рідній хаті. Уже не відчув тут того давнього рідного домашнього духу, знайомого з дитинства. Мачуха і його доля, як рідні сестри: змовились і уготували йому ліжко в хаті під лавою, тут же і його братики сплять поруч на рогозяній матці, укриваючись рядном, а в головах, як і в нього, власний одяг. Мачушині дочки сплять окремо на печі з подушками в головах.

Не забарилася довго й весна. Рясними сипонула дощами, звеселила лагідним теплом і соковитим зелом землю. Якось прокинувся вночі й чує як мачуха настренчує батька проти Антіна:

— Ти прикажи своєму парубкові нехай не залицяється до моєї Олени, він їй не пара, вона ще молода, а він збуйвік і як це так воно буде: старий живе з матір'ю, а син із дочкою?!

На жаль, не розторопав тоді батько, що мачуха хоче зжити з хати Антіна, лишнього їдока, а того й присікується до нього. Та й купився на цю приманку-побрехеньку:

— Ось я йому покажу, як залицятися! Вона ж йому, як не як, сестрою доводиться тепер.

Наступного дня, раненько, зійшлися взуватися в другу хату, через сіни, Антін і Іван. Брат спить у клуні, на сіні. До них зайшов батько й до Антіна:

— А ти, бісів сину, покинь свої залицяння до мачушиної дочки Олени, вона тепер тобі сестра.

— На дідька лисого вона мені здалася, коли в мене є дівчина.

Батько вхопив Антіна за чуба. Той тримав у руках чобота, то згарячу й гепнув ним батька по голові. Старий скипів, вискочив у сіни, ухопив із кілочка дробовичку. Хто знає, що могло статись, коли б син не вихопив її з батькових рук і не вкинув у відкриті дверцята лежанки. Там вона й розрядилася.

Антін пішов із дому. Не було його з місяць. Десь працював у заможного господаря в чужому селі. Згодом придибав додому, ледве пересуваючи ноги хворий. Лежить уже два тижні.

Іде 1921 рік. У селі ніде дістати склянку молока й термометра,

1 ... 66 67 68 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"