Читати книгу - "Трудівники моря"

— Здається, погода міняється, — озвався турист.

— Напевно, буде дощ, — мовив парижанин.

— Або туман, — докинув американець.

— Шановний добродію, — вів далі турист, — в Італії найменшо дощу випадає в Мольфетта, а найбільше — в Тольмеццо.

Опівдні, згідно з острівним звичаєм, продзвонили до обіду. Обідати йшов, хто хотів. Деякі пасажири захопили харчі з собою, тож весело закусювали просто на палубі. Клюбен не обідав.

Поки їли, розмова не припинялася.

Гернсеєць, здогадавшися, що американець розповсюджує Біблію, підсунувся до нього.

Місіонер запитав:

— Ви знаєте тутешнє море?

— Авжеж, я тутешній.

— Я також, — озвався один із малоенців.

Гернсеєць кивнув головою, підтверджуючи його слова, і вів далі:

— Ми зараз у відкритому морі. Дуже добре, що ми не попали в туман, коли пропливали повз Менк'є.

Американець повернувся до малоенця й сказав:

— Острів'яни знають море краще, ніж жителі узбережжя.

— Це правда. Куди нам! Ми — жителі узбережжя — ні на морі, ні на суші.

— Що воно за штука — Менк'є? — запитав американець.

— Купа препаскудного каміння, — відповів малоенець.

— А є ще і Греле, — докинув гернсеєць.

— Атож, хай йому грець! — піхопив малоенець.

— І Шуас, — додав гернсеєць. Малоенець розреготався.

— Ну, коли так, то в нас є ще Дикуни, — мовив він.

— І Ченці, — підкинув гернсеєць.

— І Качур! — вигукнув малоенець.

— Шановний добродію, останнє слово залишилося за вами, — ґречно сказав гернсеєць.

— Малоенці — не ошуканці! Сказавши ці слова, малоенець підморгнув.

— Хіба нам доведеться минати все це нагромадження скель? — запитав турист.

— Ні. Ми їх залишили на південному сході. Вони вже позаду нас. Гернсеєць провадив:

— На Грелі набереться п'ятдесят сім стрімчаків — великих і малих.

— І на Менк'є — сорок вісім, — докинув малоенець. Тут між гернсейцем і малоенцем спалахнула суперечка:

— Мені здається, пане із Сен-Мало, ви забули ще про три скелі.

— Я полічив усі.

— Від Дере до Головного острова?

— Авжеж.

— А Будинки полічили?

— Сім скель посередині Менк'є? Полічив.

— Бачу, бачу, що ви знавець стрімчаків.

— Що то за малоенець, коли він не знає стрімчаків?

— Приємно чути таке від француза.

Малоенець кивнув на знак подяки головою і мовив:

— Дикуни — це ще три стрімчаки.

— І Ченці — два.

— І Качур — один.

— Ясно, раз Качур — значить, один.

— Нічого не значить, бо Сюарда — одна, а в ній чотири стрімчаки.

— Що називаєте Сюардою? — запитав гернсеєць.

— Сюардою ми називаємо те, що ви називаєте Шуасом.

— Важко пробиватися між Шуасом і Качуром.

— Авжеж, тільки птахам удається.

— І рибам також.

— Не дуже. В бурю їх розбиває об скелі.

— А чи є на Менк'є піщані береги?

— Довкола Будинків.

— Отих восьми скель, що їх видно з Джерсею?

— Точніше, з Азетського узбережжя. Тільки їх не вісім, а сім.

— Під час відпливу на Менк'є навіть можна прогулюватись.

— Звичайно, адже там зустрічаються мілини.

— Хочу сказати, що там теж небезпечно.

— Тільки з боку Гранвіля.

— З усього видно, що ви — мешканці Сен-Мало, так само, як і ми, гернсейці, — любите плавати в тутешніх водах.

— Авжеж, — відповів малоенець, — з тією тільки різницею, що у нас кажуть: «Ми звикли», а у вас: «Ми любимо».

— Ви — чудові моряки.

— Щодо мене, то я торгую худобою.

— Не скажете, як називали знаменитого моряка із Сен-Мало?

— Сюркуф?[117]

— А ще одного?

— Дюге-Труен.

Тут у розмову втрутився комівояжер із Парижа:

— Дюге-Труен? Той, якого накрили англійці? Він був не тільки відчайдухом, але й