Читати книгу - "Безмірна залежність"

Моїм стражданням не було видно ні кінця, ні краю. Невже так буде завжди? Чому я знову дозволила загнати себе в кут? Чому сподівалася, що все зміниться? В черговий раз я мріяла, щоб вихідні скоріше минули: де таке бачено? А ще краще було б заснути і прокинутися, коли все скінчиться.

І ось настав довгоочікуваний понеділок. Увімкнула інтернет, і серце завмерло в надії, коли я побачила повідомлення в месенджері. Я запустила його, і мене кинуло в жар: мені надійшло сповіщення, що Олена приєдналася до месенджера. На щастя, вона не встигла написати мені образливих речей, і я швидко її заблокувала. Господи, як добре, що я внесла всі її номери в телефонну книгу і вчасно встигла відреагувати. Чергова образа розбила б мені серце.

Але що б це могло означати? Це черговий збіг чи вона спеціально завантажила собі месенджер, аби написати мені образи? Якщо так, тоді вона знала, що ми з Іллею знову спілкуємося, тобто вони були разом. І знову це відчуття: ніби я брудна і не можу відмитися. Мої підозри підтвердилися, коли через кілька годин вона з'явилася в мережі, а потім вся інформація про неї зникла, тобто вона теж мене заблокувала. Отже, стежила за моїм аккаунтом. Жахливо. Це просто жахливо.

Я, як могла, зібрала залишки своєї душі в кулак і повернулася до роботи. Щоб трохи відволіктися, я листувалася з подругою, коли від Іллі надійшло повідомлення:

«Дуже добре. Отже, це у тебе така тактика», — написав він, але коли я відкрила листування, повідомлення вже було видалено. Як побитий пес, я швидко почала друкувати відповідь:

«Давай про все забудемо. Якщо ми хочемо побудувати справжні стосунки, нам потрібно припинити поводити себе по-дитячому. Якщо ти, звичайно, хочеш відносин. І взагалі — це ти зник на всі вихідні. З ким ти був?»

Я поставила в кінці багато смайликів, маскуючи тим самим своє приниження. Ілля відповів години через три:

«Твоє повідомлення мені сподобалося, крім слів «якщо ти». Вмієш ти все зіпсувати. Краще ти мені скажи, з ким була весь цей час. Не хвилюйся — я все пробачу».

Я зателефонувала тітці.

— Знову почалася порожнеча, — втомлено сказала я.

— Так, замість того, щоб пояснити, чому він не відповідав тобі два дні, знову віджартувався. Однак тепер ти знаєш, що потрібно робити. Чи не так? — запитала вона.

— Припинити з ним спілкування?

— Ти дала йому шанс, і знову переконалася в тому, що нічого не змінилося. Він не хоче реальних стосунків з тобою. Зрозумій це.

— Знаю. Гаразд, дякую, — відповіла я сумно, але вже знаючи, що буду робити далі.

«З ким я була? З тобою, звичайно», — написала я Іллі, зводячи наше спілкування до жарту.

«А я був поруч з тобою», — відповів він приблизно через годину.

На цьому наше листування припинилося.

«Я знову змирилася з тим, що це кінець. Ілля мені вчора хоч і написав, але все це було нещиро, награно. І я розумію, що всі його слова були порожнечею. Мені сумно, але я в порядку. А ще: сьогодні у мене з'явилося щире бажання, щоб Ілля був щасливий. Хочу, щоб він покохав когось по-справжньому, почав жити по-новому, знайшов сенс, знайшов свій шлях. Якщо це станеться, то все було недарма. Я готова відпустити його і щиро бажаю йому щастя і любові з іншою.

Різні думки роїлися в моїй голові. Ми начебто не були в сварці, були разом, але Ілля мені більше не писав і не телефонував. І знову одне запитання долало мене: чому?

— Він чекає свого дня народження, — сказала тітка, — і коли ти не привітаєш його, він образиться і скаже, що ти знищила вашу заплановану романтичну відпустку в жовтні.

У Іллі 20 жовтня був день народження. Так, це була проблема.

— Ти ж не збираєшся його вітати? Його потрібно в цей день додати в чорний список. Відключи телефон на цілий день.

Я чула багато порад, але намагалася прислухатися до своїх справжніх відчуттів. Спочатку я дійсно вирішила додати його в чорний список за день до свята. Але я не була впевнена у правильності такого рішення. Чи була я готова остаточно спалити мости? А раптом після цього він розсердиться і знайде спосіб помститися? З іншого боку, блокування назавжди усуне його з мого життя, і з часом я зможу його забути. Чи хочу я його забути?

Чомусь образи на Іллю не було. Спочатку я дивувалася, потім спробувала змиритися, але головне — я його пробачила. І виправдала. Іноді до мене знову поверталися смуток і біль, туга за ним. Іноді ставало легше, іноді було нестерпно. І все ж без нього було спокійніше, хоч і самотньо.

«Ілля не пише і не телефонує всі ці дні. Боляче було дуже, зараз терпимо. Знати б, чому він так себе поводить. Дуже хочеться зателефонувати йому, написати, але я не можу. Я втрачаю його остаточно. Щоранку плачу, але він повинен сам прийняти рішення. Хочу написати йому прощального листа, але не впевнена, що це правильне рішення. Вчора знову молилася в церкві, просила Бога, щоб все вирішилося до 20 жовтня — його дня народження. Мені шкода Іллю, він втратив найвідданішу собачку в своєму житті — мене. Я все ще не знаю, як бути. Я втомилася страждати.

В ті моменти, коли все здавалося безнадійним, я починала писати йому лист. Це був мій запасний варіант на випадок, якщо до Нового року я так і не зможу його забути, мій подарунок йому. Звичайно, цей лист нічого не змінить, адже стільки разів я намагалася бути щирою, а він мене немов не чув, тому чергові зізнання навряд могли чимось допомогти. До того ж, я пообіцяла собі, що більше не буду перед ним принижуватися. А все ж думка про те, що у мене є запасний варіант, рятувала