Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Від Нікіппи жриці на Делосі довідались також про інші речі, жорстокі та жахливі.

.. Кодр, молодший син царя Пілосу, вибрався з палаючого замку і втік до Афін. Афіняни проголосили його своїм царем. Але через кілька років дорійці підійшли під афінський Акрополь, погрожуючи облогою, якщо афіняни не видадуть їм свого царя. афіняни відмовились. Кодр уночі перевдягненим залишив замок і сам віддався в руки дорійцям, щоб урятувати місто. Таким був Кодр із роду Нелеїдів.

… Загинув також Тізамен, син Ореста, який до кінця обороняв Мікени. Був убитий під Левиними воротами, коли, відкинувши царські відзнаки, намагався прорубати собі прохід і залишити вже здобутий замок. Дорійці навіть не знали, що убили царя Мікен, внука Агамемнона та Клітемнестри.

Життя на Делосі пливло тепер одноманітно й убого. Жриці не носили ритуальних шат, не фарбували облич — окрім як для відправляння обрядів, — щоб не дратувати дорійців, які поселилися на сусідньому острові.

Раз на тиждень причалювала до Делосу глибокодонна лодія з острова Ренея. Його мешканці постачали жрицям рибу, оливки, груші та виноград. На Ренеї знаходився також спільний цвинтар, бо на Священному Делосі не дозволялося ховати померлих.

Саме опала ранкова імла і на широке небо вступило ранкове сонце, коли до пристані у Делосі причалив корабель. То була не лодія з Ренеї, а гостродзьобе піратське судно. З нього зійшло на берег семеро людей. П’ять чоловіків та дві жінки. Чоловіки несли якісь великі предмети, загорнені в солому.

Нікіппа, що, як найстарша віком, очолювала колегію, вислала двох служебників Богині, аби пішли глянути, які то гості завітали на Святий Острів.

То були прочани. Прибули з гіперборейських островів і привезли дари для Аполлона[152].

Звідки прибули?

Служебники мусили повторити.

— З гіперборейських островів. Дівчата звалися Лаодіка та Гіпероха, а їхні супутники-чоловіки були слугами.

Вже колись, кілька поколінь тому, з гіперборейських островів прибули дві дівчини, Арга і Опіда, щоб принести данину, яку самі на себе наклали в подяці за щасливі пологи Латони. Їхня могила, — єдина на острові Делос, — була дуже шанована і постійно посипувана попелом із спалюваних на олтарі стегон жертовних тварин. Але віддавна не з’являвся ніхто з гіперборейських країн, а, відколи дорійці заволоділи Фессалією та Пелопоннесом, життя на Делосі пливло зовсім відірвано від світу.

Отож прибуття мандрівниць з-за Гераклових Стовпів спричинило неабияке хвилювання.

Як вони сюди дісталися? Чи дорійці не чинили їм перешкод? І звідки це судно, бо напевно ж не припливли на ньому з гіперборейських островів?

Корабель дали їм дорійці. З Гіпербореї примандрували Бурштиновим шляхом до річки По. Звідти якимсь кораблем припливли до Теспротії. Зупинились у Додоні. Додонці доставили їх у Дельфи. Так тепер називається колишнє святилище Піфона[153].

На цю звістку жриці схопилися з місць. Неможливо, щоб найстарша святиня на елладській землі, збудована тисячоліття тому з бджолиного воску та пташиного пір’я на честь матері-Землі, була віддана Аполлонові.

Однак так воно й було. Аполлон (а, можливо, дорійці?) застрелив Піфона з лука та захопив святилище, змінивши його назву на Дельфи, бо дельфін був священною твариною Аполлона. Відтепер у святилищі господарювали жерці, залишивши жрицям віщування. Мусили відтепер жити у незайманості, як наречені Аполлона.

У Дельфах Гіпероха та Лаодіка зустріли дімантів[154]; ті вельми шанували Аполлона і, довідавшись, куди прямують дівчата, заопікувались ними та відіслали на Евбею. Потім один острів передавав їх іншому: Андрос острову Тенос, Тенос острову Міконос, а з Міконосу прибули на Делос.

Озвалася сивоголова Нікіппа.

— Якщо верховним богом у Елладі є зараз Аполлон, син Латони, то нашому святилищу на Делосі ніщо не загрожує.

На це Лаодіка:

— Верховним богом у Елладі є тепер Зевс. І йому належить святиня у Додоні.

— Зевс? — здивувалися жриці. — Колишній Священний Цар?

— І Афіна народилася з його голови.

— Як це «з голови»?

— Так проголошують додонські жерці. Не можуть-бо згодитися з тим, що Афіна є Богинею Мудрості. Тому проголосили, що вистрибнула з голови Зевса і звідси її мудрість.

Але жриці з Делосу і дівчата з гіперборейських островів згідно думали, що ніхто не повірить у цей догмат.

Назавтра наступило урочисте вручення подарунків. Був то гарний жертовний посуд з бронзи та срібла, а також оздоби із бурштину.

— І ви не боялися такої далекої дороги? — дивувалися жриці.

— Ні, — відповіла старша Лаодіка, — адже ж ми прибули шляхом Аполлона, який раз на дев’ятнадцять років прибуває на гіперборейські острови і грає тоді на арфі. З його святині виразно чути музику. А він танцює та співає від весняного рівнодення і аж поки не зійдуть Плеяди. Жерці зарані оголошують у нас появу Аполлона, мусите-бо знати, що ми, як жоден інший народ, знаємося на оборотах небесних тіл. Наших жерців втаємничив єгипетський цар, бо наша цариця була його донькою.

Наближався час, коли Гіпероха та Лаодіка мусили повернутись до рідного краю, аж тут надійшла звістка, що нові орди дорійців спільно з Народами Моря напали на Крит і знищили відбудовані Тесеєм міста. По всьому Егейському морю, від Геллеспонту до Криту, кружляли гостродзьобі піратські кораблі і не можна було знайти безпечного місця на суші та на морі.

Син царя Кодра, останній з роду Нелеїдів, разом із групою афінян перебрався до Малої Азії та заснував там колонію.

На Пелопоннесі шаленіли пожежі. Жриці, вигнані зі святилищ, ховалися у скельних печерах, на купинах серед трясовин, або ж втекли в гори.

— Залишайтесь із нами, — умовляли делоські жриці дівчат із гіперборейських островів.

І Гіпероха, і Лаодіка залишились, так само, як колись залишились Арга і Опіда. Залишились також їхні служники. Не хотіли або не зважувались повертатися без них. Жриці встановили для гіперборейців почесну посаду перфереїв, себто жертводавців із чужої країни. До обов’язків перефереїв належали приймання подарунків та опіка над прочанами.

Гіпероха та Лаодіка були прийняті до колегії жриць. Їх могила знаходиться на Делосі, на священній території Артеміди, бо первісно острів був посвячений також і їй: тільки пізніше Аполлон