Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однієї неділі, після походу до церкви, діти, як завжди, зібрались на Сашковому подвір’ї. Гойдалка, поставлена ще за молодості баби Гані, була їхнім улюбленим місцем для планування довгих літніх днів.
– Щось нудно, – сказав Сашко, розхитуючись на вербовій гілці вгору й униз. – Робити нічого. Може, у м’яча пограємо?
– Та щось не дуже хочеться… – відповів Антон, зважуючи на руках два камінці. Сьогодні ввечері він хотів вразити Марічку, пустивши їх ускоки плесом ставка. – Може, до лісу підемо?
– Ви б тільки бродили тим лісом! – обурилась Марічка та раптом скочила на ноги. – А поїхали до райцентру! Пам’ятаєте, там по неділях солодку вату продають?
– Нам батьки забороняють самим на автобус сідати, – заперечила Катруся.
– А ми їх не питатимемо, – весело сказала Марічка. – Хлопці, ви як?
– Та я не проти, – зголосився Антон.
Обидва камінці зникли в кишені. Тепер би швидше день пройшов!
– Я також за, – підтримав друга Сашко, хвацько зіскакуючи з гойдалки. – А як туди добратись?
– Туди автобус ходить. А зупинка недалеко від мого дому! Ходімо, я покажу, – роль головного перейняв Антон та одразу рушив по стежині.
– Ну добре, от тільки чи нам грошей вистачить? – зауважила Катруся. – Я нічого не взяла.
– У мене теж немає, – сумно прошепотіла Марічка.
– Я щось про гроші не подумав, – збавив крок Антон. – Можу додому збігати. Я там збирав на дещо… Можу звідти взяти.
– А скільки коштує квиток? Бо в мене трохи є, – Сашко вивернув кишені, і в його долонях опинилася жменя монет. Антон підскочив до друга та швидко перерахував гроші.
– Досить! Ще й навіть залишиться!
– Отже, вирішили! Їдемо! – усміхнулась Марічка.
За чверть години друзі стояли на зупинці, яка різко відгонила свіжою фарбою. Антон обігнав Марічку, усівся на лавочку та, дражнячись, показав дівчині язика.
– Я готовий поступитись місцем… за поцілунок, наприклад.
У відповідь Марічка важко зітхнула й показала на табличку «Обережно! Пофарбовано!», що сиротливо примостилася біля стовпа. Хлопець цієї ж миті підскочив із лавочки, намагаючись заглянути собі за спину. Катруся пирснула зі сміху. Насміявшись, дівчина простягнула бідоласі свою хусточку:
– Візьми, може, це допоможе.
Хлопець із сумнівом подивився на білосніжний клаптик і похитав головою:
– Ці штани доведеться викинути! Тато насвариться, мама кричати буде. Поїхали, називається, за ватою…
– Ти не переживай, – поплескав друга по плечу Сашко. – Я знаю, що треба робити. Я одного разу фарбою вимастив куртку, так мама її швидко вивела порошком із вершковим маслом!
– Ідемо до мене, у нас є і масло, і порошок, – підключилась Катруся. – Замиємо пляму, штани висохнуть – і нічого тобі вдома не зроблять!
– Давайте швидше, – Марічка взяла Антона за руку й потягла за собою. – Ще встигнемо і за ватою з’їздити.
2Катрусина хата ховалась у високих соняхах, що, як по команді, повертали голову за найбільшим соняхом на небі – жовтогарячим сонцем. Попід живоплотом пахкотіла темно-зелена м’ята, біля неї розкошували рожеві мальви. На солом’яному даху сидів білий лелека й про щось зосереджено клацав дзьобом.
– Доброго здоров’я, цьоцю Аню! – привітався Антон.
– Доброго-доброго! А я собі думаю, хто це тут іде й у чотири голоси так весело торохкотить. А то ви!
– Мамо, у нас тут той… Сталося… – Катруся сором’язливо показала на Антона. – Повернися.
– Та не соромся ти! – Марічка підштовхнула хлопця, і він показав вимащені штани.
– Я так розумію, автобусну зупинку таки помалювали. Почули, нарешті, наші прохання.
– А звідки ви знаєте? – здивувалась Катруся.
– Бо вже бачила двох шибайголів, яких батьки паском приголубили за попсутий одяг, – побачивши, як зблід Антон, жінка усміхнулась. – Але не переймайся. Зараз ми з твоєю халепою розберемося!
Спершу вона змусила Антона зняти штани та дала йому обгорнутися старим рушником, щоб не встидався. Сама в той час намочила пляму від фарби водою, розвела трохи порошку з маслом і втерла в плями. Потім замочила штани у воді та помила заплямоване місце звичайним милом. Діти уважно спостерігали, як на їхніх очах фарба розчиняється у воді. Від халепи не лишилось і сліду. Жінка виполоскала штани та повісила на сонце сушитись:
– От і все: за кілька годин будуть сухенькі!
– Дякуємо, цьоцю Аню, – за всіх подякувала Марічка.
Діти ще трохи посміялися з Антона, який мав кумедний вигляд у рушнику, і собі посідали біля нього.
– Тепер солодка вата буде мені завжди нагадувати фарби й рушники, – сказав Сашко.
– З ким не буває, – вступилася за Антона Катруся.
Тим часом її мама винесла надвір велике відро з горохом і металеві миски.
– Ну що, допоможете мені?
– Звісно, – погодилися діти.
Марічка взяла перший стручок до рук, покрутила його та раптом запитала:
– А скажіть, то правда, що у вашій хаті колись німці жили?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.