Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Айт розгнівався тоді на дівчину за її нерозсудливість, попрощався з нею сухо й коротко. А тепер шкодує, турбується. Він звик до дзвінкого, схвильованого голосу Тессі Торн, до тих дивних її інтонацій, які чомусь знаходили відгук у серці, викликали спогади про власну юність.

Добре було б, коли б Тессі ввімкнулась. Запальне дівча може не розкусити провокаційного плану Кейз-Ола, ринеться в бій і загине. Комітет Захисту Миру!.. Айт тепер уже знає, що роботу в Комітеті поліція розцінює як належність до комуністичної партії, а це говорить багато про що. Нема сумніву, що саме такі дівчата і юнаки поширюють листівки, які завдали Кейз-Олу стільки клопоту.

Тессі мовчала. Айт сидів біля приймача аж дві години, потім махнув рукою і вимкнув апарат.

Події розгорталися зовсім не так, як хотів би Кейз-Ол. Ранком того дня літаки справді скинули величезну кількість провокаційних листівок. Одна з радіостанцій, нібито захоплена комуністами, проголосила заклик до загального збройного повстання. Але не дрімали й комуністи. Тисячі агітаторів вийшли на вулиці. Стіни забіліли відозвами. Гасла були короткими й чіткими: «Не піддавайтесь на провокацію! Женіть геть усіх, хто закликає до зброї!» І поліція не знала, як знайти причіпку для арештів, бо проти таких закликів не заперечиш.

А листівки з записом Наради поширювалися по всій Монії. «Розмножте і передайте справжнім друзям», — закликали комуністи. Диктофони, які з ініціативи Кейз-Ола поступово витіснили папір та чорнило, працювали на повну потужність. Те, що зовсім недавно було найбільшою таємницею, ставало загальновідомим.

Над Монією нависла примара атомної війни. Все, що говорилося на Нараді про Союз Комуністичних Держав, кожен монієць мимохіть прикладав до своєї країни.

Кейз-Олу щогодини доповідали про обстановку. З цих повідомлень було ясно, що провокація провалилась. Ніде ніхто не виступив зі зброєю, зате в цілому ряді районів Дайлерстоуна спалахнула паніка. Газет містера Кейз-Ола не купують. Комуністичне «Полум'я» вийшло величезним тиражем. У ньому вдруге вміщено статтю професора Літтла «Трагедія Сан-Клея», і реакція населення на цю статтю дуже тривожна.

— Так!.. Так!.. — сухо кидав Кейз-Ол у відповідь. Він був надто розумний, щоб у таку мить вдатися до зброї, і різко обірвав шефа поліції, коли той запропонував розстрілювати на місці всіх, хто поширює або читає комуністичні видання. Врятувати становище зараз могла тільки хитрість.

Вечірнє «Полум'я» опублікувало протест двадцяти семи вчених-атомників проти використання атомної зброї, заклик не допустити початку нової війни та вимогу громадськості притягти до суду Кейз-Ола. Шеф поліції доповів, що наказав арештувати вчених, які підписали протест.

І ось тут Кейз-Ол уперше по-справжньому розгнівався:

— Дурень! Зараз же скасуйте наказ і передайте справи своєму заступникові!

Він люто клацнув вимикачем і натиснув на кнопку з написом «Головний радник».

— Пане мій радник! Негайно приготуйте найлюб'язніші запрошення десятьом найвидатнішим атомникам. Завтра о тридцятій годині я прийму їх у Залі Рожевих Мрій. Натякніть пресі: містер Кейз-Ол хоче обміркувати питання про заборону атомної зброї.

Наступного дня, п'ятдесят четвертого числа Першого місяця, ранкові газети вийшли з величезними заголовками: «Містер Кейз-Ол — проти атомної бомби».

Минула майже декада, а Тессі Торн усе ще не здійснила свій дерзновенний задум.

З Пірейї штучний супутник видавався жалюгідним кілечком, закинутим у безмежжя неба. Звичайно, свідомість враховувала відстань і масштаб, але й після такого корегування Зоря уявлялася спорудою неміцною й вразливою. Думалось: досить пробратися до найголовнішого пульта керування, смикнути за якийсь там рубильник — і розсиплеться Зоря Кейз-Ола, вріжеться в атмосферу планети вогненною зливою метеорів.

Так, з Пірейї все здавалося легкоздійсненним і романтичним. А насправді виявилось надзвичайно складним.

Штучний супутник зблизька мав зовсім інший вигляд. Його о́бід, зварений з корпусів кількохсот ракет, ряснів латками та рубцями. Внутрішній кільцюватий коридор з численними герметичними дверима та крихітні каютки, обставлені убогими металевими меблями, асоціювались хіба з в'язницею чи казармою. Жодної турботи про затишок. Зоря Кейз-Ола була всього-на-всього космічною воєнною базою, і цим визначалося все.

Фредді Крайн привіз свою наречену та й лишив її на самоті. Але Тессі це навіть подобалось. Як тільки організм призвичаївся до різкої зміни умов, вона почала дослідження Зорі Кейз-Ола самостійно.

Дівчина скористалася з свого виключного становища єдиної жінки серед персоналу, закинутого в міжпланетний простір острівця. Перед нею розкривали те, що, за інструкцією, становило таємницю навіть для сенаторів.

Але дані розвідки її не радували, а, навпаки, лякали.

Виявилося, що з великим метеоритом, здатним заподіяти значної шкоди, Зоря Кейз-Ола могла зустрітись один раз у сто мільйонів років. А проти маленьких були встановлені автоматичні гармати і кулемети, які, керовані радіолокаторами, розстрілювали їх на відстані.

Конструктори подбали не тільки про захист від метеоритної небезпеки. Вони припускали й можливість нападу. З цієї точки зору штучний супутник був неприступною фортецею.

Його могутнє озброєння автоматично знищувало все, що наближалося без радіосигналу «Я — свій». Кожен зі ста двадцяти секторів Зорі Кейз-Ола становив цілком самостійний вузол оборони і був боєздатний навіть тоді, коли всі інші виходили з ладу. Після завершення робіт місця людей у бойових секторах мали посісти електронно-обчислювальні машини, які скорятимуться тільки наказам радіоцентру Кейз-Ола з Пірейї.

Як шкодувала Тессі Торн, що не погодилася з пропозицією Люстіга! Те, про що вона довідалася, не лишилося б непотрібним тягарем, як це сталося зараз. Люстіг зумів би відшукати вразливе місце штучного супутника.

І все ж Тессі не занепадала духом. Вона вже знала ціну жалюгідному зусиллю одинака і нестримній наполегливості мас, тому