Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригода опівночі. Однієї дощової осені" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 70
Перейти на сторінку:
що ж зміниться за ці п'ять хвилин? Хіба поразка може перетворитися в перемогу? Треба подумати.

У каміні весело тріщав вогонь. Абакум влаштувався зручніше в кріслі, витягнув ноги і закурив. Надворі йшов тихий і холодний дощ, що навівав дрімоту. Вода струмочками стікала по шибках.


10

Рівно через п'ять хвилин задзвонив телефон.

— Виконую ваш наказ, — повідомив лейтенант.

— Попрацюємо ще трошки, — відповів йому Абакум.

Голос його звучав бадьоро, в розширених зіницях очей блищали холодні вогники. — Ви мені сказали, — почав він, — що інструктор радіоклубу ДТСО Ліляна Стамова вчора ввечері кудись поїхала. Зв'яжіться з керівництвом радіоклубу, дізнайтесь, куди вона поїхала і чого. Було б дуже добре, щоб ви дізнались точно про годину її від'їзду.

— Ці відомості я можу дати вам зараз, — сказав лейтенант. — Я вже говорив з керівництвом радіоклубу і з черговим техніком. Ліляна Стамова чудовий спеціаліст, перемогла в конкурсі на кращу радистку і два тижні тому одержала в нагороду круговий залізничний квиток. Вона збиралась використати його із зупинками і вчора ввечері поїхала в Пловдив. На вокзал її проводжав черговий технік.

— Ви говорили з ним?

— Від нього я дізнався про все це — і про конкурс, і про квиток. Він допоміг їй занести речі у вагон.

— Прекрасно! — сказав Абакум. — Відомості чудові. Ви навіть не уявляєте собі, які вони чудові! Тепер у мене до вас ще таке прохання. Подзвоніть негайно в місто Кулу і спитайте, о котрій годині виїхала мати Ліляни в Софію. Про це легко можна дізнатись у її домашніх.

— Але якщо вона приїхала сюди ранком, то, безумовно, їхала вночі! — не стримався лейтенант.

— Прошу вас, облиште своє «безумовно»! — трохи різко відповів Абакум. — Я б хотів знати, коли вона виїхала в Софію, ви зрозуміли мене?

— Зрозумів. Ви хочете знати, коли мати Ліляни виїхала з Кули, — відповів лейтенант.

— Саме так, — підтвердив Абакум. — І через чверть години, лейтенанте, коли прибудете до мене з цими відомостями, не забудьте принести фотографію Ліляни — хочу побачити, як виглядає ця радистка. Ви запам'ятали?

— Запам'ятав: відомості і фотокартку Ліляни, — повторив лейтенант і замовк, чекаючи нового доручення.

— Дійте! — наказав Абакум.

Він поклав трубку і знову сів у крісло.


Друга половина дня була повна несподіванок. Лейтенант Марков прийшов через півгодини. Фотографія, яку він приніс, була маленька, для документів і Абакум скористався лупою, щоб розглядіти її краще, З картки на нього дивилась білява молода жінка з майже хлопчачою зачіскою. В неї був високий спадистий лоб, тонкі брови, які майже зрослися на переніссі, губи — теж тонкі, трохи випнуті і напіввідкриті — ознака загостреної і болісної чутливості. І ці неврастенічні губи, і ці неприродно розширені очі і пильний погляд — створювали враження, що вона схильна до екзальтації. Але в цілому на фото було правильне, інтелігентне обличчя.

— Ну, — спитав Абакум, показуючи на фотографію, — що ви думаєте про цю особу?

— Гарна дівчина, — відповів лейтенант.

Абакум невиразно усміхнувся і похитав головою. Потім спитав про матір. Лейтенант ніяково опустив голову.

— Управління міліції твердить, що вона цього ранку виїхала у напрямку Відіна рейсовим автобусом, який рушає з Кули о п'ятій годині сорок хвилин.

— Це неможливо! — розсміявся Абакум. — Пам'ятаєте, що ви тільки-но сказали мені? Ви сказали, що мати Ліляни приїхала в Софію нічним поїздом. А нічний поїзд відправляється з Відіна у Софію о восьмій годині вечора. Ось вам розклад, подивіться! Щоб сісти на нічний поїзд, зовсім не треба виїжджати з Кули на світанку. Так же? Отже, той, хто хоче їхати в Софію нічним поїздом, повинен вирушити з Кули автобусом, який відходить або о чотирнадцятій тридцять п'ять, або о п'ятнадцятій тридцять сім. Як ви поясните цей випадок?

— Є тільки одне логічне пояснення, — сказав лейтенант, — причому дуже просте: міліція помиляється. Її твердження, що мати Ліляни виїхала з Кули сьогодні вранці, не відповідає дійсності. Мати Ліляни виїхала з Кули вчора після полудня. І потім сіла у Відіні на поїзд, який іде в Софію вночі. Якби вона виїхала з Кули сьогодні вранці, то тепер була б ще на Відінському вокзалі, бо денний поїзд на Софію відправляється з Відіна о тринадцятій тридцять чотири. А тим часом мати Ліляни ходить по софійських вулицях і приймає ванни в Овчій купелі. Отже, інформація кульської міліції помилкова. Якщо вас цікавить ця подробиця, я поговорю з Кулою вдруге і примушу тамтешню міліцію визнати свою помилку.

Поки він із запалом говорив усе це, Абакум мовчав і неуважно дивився у вікно. А дощ тихенько сіяв. Потім обидва трохи помовчали.

— Ви скінчили? — спитав Абакум.

— Якщо хочете, я можу ще раз поговорити з Кулою, — повторив лейтенант.

Абакум з досадою махнув рукою.

— Зайве, — сказав він. — Наші люди з кульської міліції дали правильну довідку.

На обличчі лейтенанта з'явився вираз подиву, змішаний з переляком.

— Не розумію, — вигукнув він. — Яка ж це правильна довідка, коли жінка тут? Адже ми на власні очі бачили її!

Абакум подивився на годинник. Було близько другої години дня.

— Лейтенанте Марков, — промовив він, — ви ще не обідали. На жаль, нічого не можу вам запропонувати. — Він усміхнувся. — Моя квартира холостяцька, бідна. В мене є тільки коньяк і кофе. Доведеться вам пообідати в якомусь ресторані. Поїжте як слід, бо ми, мабуть, працюватимемо допізна. Стежте за квартирою на вулиці Гурко. Підтримуйте зв'язок з допомогою того ж коду. А тепер… Смачного вам!


Коли лейтенант вийшов, Абакум розправив плечі і, весело усміхнувшись, налив собі чарку коньяку. Але не випив — пригубив. Потім підійшов до стола, взяв олівець і за звичкою склав своє заключне «рівняння» з відомого і невідомого в цій справі.

Ліляна Стамова

а) Одержала два тижні тому круговий залізничний квиток.

б) Сказала,

1 ... 66 67 68 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"