Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

- А це що за кімната? - спитала леді Скетлс у Полевої приятельки, Мелії.

- Кабінет доктора Блімбера, мадам.

Леді Скетлс оглянула кабінет через бінокль і, схвально хитнувши головою, сказала серові Барнету Скетлсу: «Дуже мило!» Сер Барнет згодився, лише юний містер Скетлс був сповнений підозри та сумніву.

- А оце маленьке створіння? - повернулась до Поля леді Скетлс.- Це один з...

- З молодих джентльменів, мадам? Так, мадам,- сказала приятелька Поля.

- Як тебе зовуть, моє бліденьке дитя? - спитала леді Скетлс.

- Домбі,- відповів Поль.

Сер Барнет Скетлс зараз же встряв до розмови, сказавши, що мав честь познайомитися з батьком Поля на одному з прийомів і сподівається, що містер Домбі в доброму здоров’ї. Поль чув, як він пробурмотів до леді Скетлс: «Сіті... дуже грошовитий... вельми шановний... доктор про це говорив».

- Чи не переказав би ти своєму таткові, що сер Барнет Скетлс вельми радий його успіхам, заодно передавши від мене вітання? - звернувся він до Поля.

- Охоче, сер,- відповів Поль.

- А це - мій вояка, Барнет,- мовив сер Барнет Скетлс.- Барнете,- сказав він до сина, що зганяв ненависть до майбутньої науки на пирозі із сливами,- з оцим молодим джентльменом тобі треба познайомитися, з оцим молодим джентльментом тобі можна познайомитися, Барнете,- проказав старий Скетлс, наголосивши на дозволі.

- Що то за оченята! Яке волосся! Яке миле личко! - неголосно захоплювалася леді Скетлс, роулядаючи Флоренс у свій бінокль.

- Моя сестра, мадам,- відрекомендував Поль.

Тепер Скетлси були задоволені повністю. А що леді Скетлс з першого ж погляду вподобала Поля, то нагору вони пішли всі разом, причому сер Барнет Скетлс опікувався Флоренс, а юний Барнет плентався позаду сам.

Та юний Барнет недовго залишався осторонь, бо у вітальні доктор Блімбер перехопив його і примусив танцювати з Флоренс. Полеві не бачилось, щоб хлопець був надто щасливий,- навпаки, швидше невдоволений, але Поль чув, як леді Скетлс, постукуючи віялом у такт музиці, казала місіс Блімбер, що ця янгольська дівчина, міс Домбі, на смерть уразила її любого сина, то й вирішив, що, мабуть, юний Скетлс на сьомому небі, тільки не показує цього.

Маленького Поля неабияк здивувало, що ніхто не зайняв його місця на канапі, а коли він увійшов до кімнати, то всі розступились, даючи йому дорогу, немов пам’ятали, що те місце - його. Ніхто не затримувався, не стовбичив перед його очима, коли помітили, що йому приємно дивитись, як танцює Флоренс. Всі, навіть незнайомі, яких було чимало, ставилися до нього дуже лагідно,- весь час хтось підходив до нього, питався, як він себе почуває, чи не болить йому голова, чи він не стомився. Він був дуже вдячний їм усім за цю доброту й увагу і, примостившись між подушок у своєму куточку канапи, де з ним сиділи леді Скетлс та місіс Блімбер і де після кожного танцю підсідала Флоренс, виглядав справді щасливим.

Флоренс сиділа би поруч нього цілісінький вечір, не танцюючи зовсім, якби то залежало тільки від неї, але Поль просив її танцювати - для нього це була така втіха!

Він казав правду, бо маленьке серце тріпотіло, а личко палало щастям, коли він бачив, як усі милуються його сестрою, що красувалася тут, мов чарівний пуп’янок троянди.

Зі свого гніздечка між подушок Поль міг бачити й чути майже все, що діялося довкола, ніби все те було вмисне влаштовано для його розваги. Між іншим він спостеріг, як учитель танців містер Бепс зав’язав розмову з сером Барнетом Скетлсом і спитав у нього, як питав і в містера Тутса, що зробив би той із сировиною, котру привезли б до його портів в обмін на його ж золото. Для Поля це була цілковита загадка, і йому дуже кортіло довідатись, що ж треба робити з тою сировиною. У зв’язку з цим питанням сер Барнет міг багато чого сказати і сказав, але, очевидно, не розв’язав-таки його, бо містер Бепс одмовив: «А уявіть собі, що Росія заявиться із своїм салом?» Сер Барнет майже занімів, бо зміг лише похитати головою та сказати: «Ну, тоді доведеться покластися на бавовну».

Сер Барнет Скетлс дивився вслід містеру Бепсові, що пішов розважити місіс Бепс (забута усіма, вона вдавала, ніби читає ноти джентльмена, який грав на арфі), з такою шанобою, немов то був видатний чоловік. Саме так Скетлс висловився про нього перед доктором Блімбером і спитав, чи може він собі дозволити поцікавитись, хто він та чи не служив він, бува, у торговому департаменті. Доктор Блімбер відказав, що ні, навряд: що, по суті, його фах...

- Ручуся,- щось, зв’язане зі статистикою,- перебив сер Барнет.

- Ну, не зовсім, сер Барнете,- відповів доктор Блімбер, потираючи собі підборіддя,- не зовсім так.

- З рахунком, у кожному разі, ладен закластися,- сказав сер Барнет Скетлс.

- З рахунком, так,- одповів доктор,- та тільки не того гатунку. Містер Бепс - дуже солідний фахівець, сер Барнете; по суті, він... наш учитель танців.

Поля страшенно вразило, як грунтовно змінилася після цього думка сера Барнета про містера Бепса, і як сер Барнет розлютувався та злісно глипав на нього через усю кімнату. Він був такий обурений, що, розповідаючи про цей випадок леді Скетлс, він дозволив собі послати містера Бепса к бісу і сказав, що зустрівся із не-при-то-ре-нним і ней-мо-вір-ним зухвальством.

Спостеріг Поль і ще одну річ: містер Пастир, вихиливши кілька чарок глінтвейну, розвеселився. Танці взагалі були церемонні, а музика - доволі врочиста, ледь що не церковна, тож після глінтвейну містер Пастир заявив містеру Тутсові, що зараз він пожвавить вечірку. По чому містер Пастир не тільки почав танцювати, напропале, але й підбурювати музикантів, щоб ті грали щось веселіше. Ще далі він став упадати коло дам, а танцюючи з міс Блімбер, шепнув їй - шепнув їй! (досить, проте, голосно, що й Поль почув) отакі чудові рядки: