Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

Буде вже сорок та ще декілька років — Докладно невідомо, коли Іван Богун народився. Скоріше за все, близько 1610 року, і, виходить, в момент вибуху повстання Хмельницького йому було близько 38 років. Це, принаймні, на 10 років більше, ніж вважає Сенкевич, який в «Вогнем та мечем» зробив з Богуна суперника Яна Сшетуського за руку Гелени.

Гєрмак — довгий верхній каптан з хутряним коміром, який в Речі Посполитій носили до початку XVII сторіччя, що означало, що в середині XVII сторіччя його ще могли носити козаки, не дуже вразливі на прояви шляхетської моди.

Бандура — український музичний інструмент, похідний, скоріш за все, від кобзи чи лютні. Класична 20- чи 24-струнна бандура вироблена з одного шматка дерева, верхня ж плита виконана з сосни чи смереки. Скоріше за все, бандура з’явилася вже в VI сторіччі нашої ери в Греції, а перша згадка про бандуристів в Україні походить з 80-х років XVI сторіччя. Всупереч тому, що можна було б вважати, спочатку бандура з’явилася на шляхетських дворах, а тільки потім зробилася популярною серед селян та козаків, випираючи значно старшу кобзу.

Тарас Вересай — представлена на аркушах цієї повісті постать молодого бандуриста Богуна є фікційною. Однак, описуючи його, мені хотілося віддати шану багатьом загонам українських піснярів, лірників та кобзарів ХІХ-ХХ сторіч, що мандрували по Україні, співаючи та складаючи пісні та думи. Багато з них жили в біді; в ХІХ сторіччі їх переслідувала влада та російська поліція, а в 30-х роках ХХ сторіччя сталінська Росія вимордувала в Україні дуже багато народних піснярів. Постать Тараса та його батька пов’язується з долею Остапа Вересая, що жив в ХІХ сторіччі, і який на старість повинен був тулятися по шляхах, бо зять-пияк викинув його з дому. На життя він заробляв тим, що грав людям на ярмарках та місцевих церковних святах. Вересай вірив, нібито пісні та думи послані людям Богом заради науки та перестороги.

За часів комунізму, в Україні навіть за посідання класичної бандури можна було потрапити до в’язниці. Кілька років тому, у Львові я зустрів українця, якого вивезли до Сибіру після вступу Червоної Армії до Західної України за те, що… вдома він мав козацький стрій, оскільки виступав в українському народному ансамблеві, що росіянам здалося дуже підозрюваним.

І тоді козак, бідний неборак… — фрагменти української думи «Фесько Ганджа Андибер».

І сказав Господь: хто не бере свого хреста і йде до мене, не є мене достойним… — фрагмент Євангелія від св… Матфія (10:34).

— Послухайте, християни… хто вуха має! — Пророцтва, які проголошує Олесь, в XVII сторіччі не існували. Досить вільно їх можна пов’язати з прогнозами, що ходили по Україні під кінець XVIII та в початку ХІХ сторіч, ії приписують міфічному Вернигорі.

— Вмер цей добрий вождь наш, за яким не тільки ми, спільники його і підручні… — промова Пилипа, це фрагменти автентичної мови, проголошеної Самійлом Зоркою над труною Богдана Хмельницького під час похорону гетьмана 3 вересня 1657 року в Суботові. Ця мова, признаймо, тепер здається дещо серміжною, навіть якщо співставити її зі звиклими придворними польськими панегіриками чи з епітафією Станіслава Стадницького, але ж не будемо вимагати дужо від запорізьких козаків, що закінчували колегії на Диких Полях.

— Злодії подольські! Сучі сини! Сайдаки татарські… — В лайці Богуна я використав автентичні образи, включені в листі, який в другій половині XVII сторіччя козаки Івана Сірка послали турецькому султанові (sic!) перед початком виправи, ціллю якої був грабіж татарських та турецьких міст в Криму, а заразом — наруга над багатьом турчанками та татарками. Лист цей звучав наступним чином[132]:

«Запорожські козаки Турецькому султанові. Ти шайтан Турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Луципера секретарь. Який ти в чорта лицарь? Не будеш ти годен синів христіянських під собою мати. Твого війська ми не боїмось, землею і водою битимемось із тобою. Вавилонський ти кухарь, Македонський колесник, Єрусалимський броварник, Олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинарь, армянська свиня, Татарський сагайдак, Каменецький кат, Подолянський злодіяка, самого гаспида онук і усього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень. Числа не знаємо, бо каляндаря не маємо; місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, як і у вас, — поцілуй за се ось куди нас… Кошовий отаман Іван Сірко з отоманнею і зо всім старшим і меншим Дніпро — низовим війська Запорожського товариством».

(цит. за https://uk.wikisource.org/wiki/Лист_запорожців_турецькому_султану_Мухамеду_IV)

Солониця — урочище під Лубнами в Україні (тими ж самими, в яких пізніше жив князь Ярема), в якому в 1596 році польний гетьман Станіслав Жулкевський обложив збунтованих козаків Наливайка. Коли запоріжці капітулювали, 6 червня трапилася трагічна різня. Козаки, які піддалися та склали зброю, були атаковані та помордовані хоругвами польської кінноти, які були

Гей, бурлаче, бурлаче… — українська дума, що походила, скоріш за все з XVII сторіччя.

…як по команді всі вони крикнули, рикнули страшним голосом, викривилися в страшних гримасах, почали гавкати, ричати і вити, скалячи зуби, лупаючи очима, висовуючи язики… — описувана сцена є автентичною, тільки що розігрувалася не в замку в Пшемислю (Перемишлю), але кілька років пізніше, в Вішничу Новим. В 1656 році там перебували у в’язниці бранці, які не були викуплені Карлом Густавом. Серед них тоді знаходився Ієроним Голстен, шельма та вільний рейтар, який залишив після себе Воєнні пригоди… — щоденник, описуючий його службу в шведській армії під час Потопу та в польській армії. Коли рейтари, які сиділи в ямі бавилися тим, що пили горілку, нюхали абаку та палили люльки, гайдуки, що пильнували їх, приводили за гроші місцевих селян, щоб ті могли власними очима побачити «німчинів та шведів». Коли селяни підходили ближче, Голстен та його дружки викривляли обличчя в страшних гримасах, щоб від пугнути селян. В кінці кінців Голстен видостався з ями досить простим способом — завербувався до польського війська, трафив до України, бився з московитами і… був взятий росіянами до полону. Знову йому прийшлося знайомитися з паскудною ямою, а ще з голодом, який від віків був невід’ємним товаришем москалів.

Гданська карета… — В XVII сторіччі великою популярністю користувалися карети, які вироблялися чи привозилися з Гданська. Як правило, вони