Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Подруга потягнулася до пачки, але я забрала її від неї з-під носа.

- Візьми собі, там ще одна пачка є, - усміхнувшись відповіла я.

- Це взагалі-то, було для всіх, а не для нас двох. Ай, будуть їсти піцу і суші, - мовила вона, і підбігла до пакета, шукаючи іншу пачку цукерок, а у в цей час розсміялася з неї.

- Що смішного? Сама мене намовила, - сказала Лія, сівши навпроти мене і відкривши свою пачку.

- Ти така весела.

- Я й без тебе це знаю.

Задзвонив мій телефон. Я взяла його, щоб подивитися, хто мені дзвонить.

Вгадайте хто! Ну? Не чую?! Ну звісно ж, Дейв. Можна було й не дивитися на екран.

Я показала жестом Лії, хто саме дзвонить і вона мені таким самим способом показала, щоби я взяла трубку. Закотивши очі, я підняла трубку:

- Алло?

- Як ти? - запитав турботливо він.

- Добре. Я склала, – відповіла спокійно я, розглядаючи свої нігті.

- Ти уже їдеш додому?

- Ні, я сьогодні буду пізно, і зараз, якщо чесно, не маю часу говорити, тому... бувай, - промовила швидко я, і хотіла збити виклик, але Лія вирвала телефон з моїх рук і сама почала говорити з Дейвом.

Я шоковано поглянула на неї, зі страхом очікуючи, про що вона буде з ним говорити.

- Алло, Дейв? Хей, ти як?.. Ага... Ага... Слухай, у мене є цікава пропозиція. Приходь через годинку до нас на вечірку, буде весело, і, клянуся, не так, як у минулий раз, - говорила Лія, а я покрутила пальцем біля скроні, натякаючи їй задуматись над тим, що вона меле.

Вона навіть уваги на це не звернула, лише змахнула руками, щоби я не заважала говорити.

- О, тоді супер, ми чекаємо! - радісно проговорила Лія і нарешті віддала мені телефон.

Я не витримала і спитала:

- Що ти наробила, Лія? Навіщо його тут?!

- Ну, а що тут такого? Він приїде, розважиться, познайомиться з новими людьми. І ти будеш не сама. Ти ж знаєш, я зроблю все, щоб виграти спір, – сказала усміхаючись подруга.

Я втомлено прикрила долонею чоло, прошипівши:

- Лія...

- Нічого не говори. Просто знай, що ти потім ще будеш дякувати мені.

Лія підморгнула мені, а я тільки фиркнула у відповідь. Побачивши мою реакцію, вона показала мені язика, і обернулася, щоби взяти кружку. Я тим часом показала їй середні пальці, насміхаючись.

Ось так і живемо.

Раптом ми почули дзвінок у двері. Ну що ж... Вечірка починається!