Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Добре опинитися вдома, під захистом кам'яних міцних стін і сотні воїнів, в теплі, оточеною турботою. Повною мірою виходить це оцінити тільки коли ризикуєш назавжди втратити. 

До нашого повернення в Північній межі панував хаос. Нас почали розшукувати, ледь настали сутінки - обшукали замок, двір, схил, берег річки, а після, рушили в бік села під керівництвом Альберта. І зустріли нас на підході до поселення. До речі, адже я хоч і упиралася, намагаючись йти самостійно, а не їхати у нього на руках, але все одно більше висіла на чоловікові, та й йшла занадто повільно. Але і Нейта навантажувати було б жорстоко. Після запливу в крижаній воді, сутички з воїнами з диких островів і турбот про мене, він більше храбрився, ніж дійсно міг ще й нести мене до села. Тому краще я буду примхливою ​​леді, що ні з чого вирішила пройтися пішки в не найкращому стані, ніж Нейт зажене себе з небажання здатися слабким і оточити турботою свою неслухняну дружину. 

В будь-якому випадку, кінь виявилася вельми до речі. І нехай чоловік навідріз відмовився випускати мене з обіймів, посадивши перед собою в сідло, я була рада навіть такому незручному способу пересування, що не опираючись і обнявши Амору, з насолодою занурюючись в його запах, усвідомлюючи, що тепер точно всі небезпеки позаду. Попереду непрості пояснення, і мені не завадило б придумати, як все пояснити, не викликаючи обурення і не розбиваючи на друзки ту крихку рівновагу і довіру між нами. Але нічого путнього в голову не йшло. А отже... просто скажу правду. Таку, яка вона є.

Амора дав вказівки, пояснивши куди слід прямувати Альерту з загоном, щоб забрати бранців, а після направив коня до Північного межі. 

І ось я блаженно прикривши очі напівлежала в глибокій балії з гарячою водою і відчувала себе в безпеці. 

 - Міледі, я ледь не збожеволіла! - плаксиво скаржилася Розі, то розтираючи мочалкою шкіру до червоного, то намилюючи волосся, вибираючи з довгих локонів зібраний по всьому лісі сміття. - Всі в замку ледь з ґлузду не з’їхали. Таке сталося. Відразу і леді, і лорд пропали, не сказавши ні слова. Ми вже думали, що вас викрали, відвезли, і тепер з короля, лорда Ньєра і Північної межі вимагатимуть викуп. 

У подібному випадку, ми б постаріли бранцями. Мій батько навіть якби і мав гроші, то спустив би їх на повій та випивку, а не на визволення дочки і зятя. Рада Північної межі, судячи з того, що я про неї чула, теж не поспішала би з викупом. А його величність... монарх переслідує свої цілі, і хто знає, може був би навіть радий позбутися нас. 

 - Слава всім богам, що все обійшлося, - промовила я, не відкриваючи очей і кривлячись від нервових різких рухів Розі . - Ти мені все волосся повидираєш! 

 - Вибачте... так заплуталося. І у мене й досі руки тремтять, як уявляю... - шморгнувши носом, поділилася служниця. Але волосся все ж залишила в спокої і буквально впала на табурет поряд з балією. - Хільда ​​все на стіні стояла, як статуя Вдови! На неї подивишся - ну точно богиня смерті. Моторошно навіть.

Можу собі уявити. Хільда ​​і в звичайних обставинах навіває жаху, особливо якщо з нею не сильно знайомий, а вже коли в замку біда. 

 - Гадаю, не тільки Хільда ​​поводилася дивно, - розплющивши очі, обережно заговорила я. Розі балакуча - запитай і сама все розповість, але мені не хотілося ставити запитання, відповіді на які змусять її задуматися, що саме я хочу дізнатися. А у мене була прекрасна можливість оцінити реакцію слуг. 

 - Так що дивного? Всі хвилювалися, бігали, шукали... Тирі погано стало навіть. Астра з оглядової вежі не спускалася, поки не стемніло. 

 - А воїнів не було, щоб на оглядовій вежі сидіти? - насупилася я. 

 - Всі вас шукали... - розгублено нагадала Розі. 

 - Звичайно, - посміхнувшись, кивнула я. - Ти втомилася, Розі. Іди відпочивати. Завтра буде день. 

 - Але вам потрібно допомогти підготуватися до сну. 

 - Повір, я здатна вибратися з балії і дістатися до ліжка, - запевнила я служницю. - Можеш бути вільна. 

 - Доброї ночі, міледі, - невпевнено озираючись, покинула мої покої Розі. 

А я знову прикрила очі, відкинувши голову на бортик. 

Значить, всі нас шукали. У такій метушні навряд чи Розі звертала увагу на поведінку інших слуг. Тира... Астра... Хільда​​... хто завгодно з покоївок. Всі вони вхожі в замок і могли пробратися в мої покої. Варто ризикнути і запитати Хільду ​​про те, що в замку творилося. Може, вона більше розповість. 

Цікаво, чим зараз зайнятий мій чоловік? Теж розпитує прислугу? Чи вирішив дочекатися Альберта з бранцями? Може, спить уже? 

Без нього я відчувала себе самотньою. 

Вода колихнулася, а коли я розплющила очі в балії вже була не одна.

 - Ніколи не звикну до твоєї манери безшумно пересуватися, - зізналася я, намагаючись заспокоїти серце, що зайшлось. - Мені весь час здається, що ти немов привид - з'являєшся з нізвідки. 

 - Може, так і є? - посміхнувся одним куточком губ Нейт, піймавши під водою мою ногу і, не дивлячись на мій млявий опір взявся розминати мені ступні. Зізнатися, це у нього виходило неймовірно добре. Тому опір було придушено виключно моїм вольовим рішенням. - Це результат тренувань і трохи вроджений талант. Батько вчив мене полювати. Не так, як модно зараз при дворі - зі зграями собак, рогами, натовпом придворних верхом на конях. А по-старому. Коли дичину вистежують обережно, тихо і непомітно. 

 - Як тоді тебе помітили?

- Поняття не маю, - повільно ковзнувши долонею вгору по нозі, зізнався Амора. - За мною раніше таких промахів не спостерігалося. Але обов'язково з'ясую. Як і те, як їм вдалося пробратися на землі королівства, до того ж досить далеко зайти і залишитися непоміченими. Загін невеликий, але не невидимий. Може магія? 

 - Безумовно ні! - похитала я головою. Думати про чужинців, які напали на нас так близько від замку не виходило, коли руки Амори вимальовували на внутрішній стороні стегна візерунки, змушуючи тремтіти і затримувати дихання. Не думала, що після всіх хвилювань і втоми зможу ще чогось бажати. Але здається, помилялася. - Магії... там... ох... я не відчула!