Читати книгу - "Хмари"

Баштанник сидів коло куреня й щось стругав стругом. Вже можна було бачить оком, як його лікті разом одсовувались назад, як він тяг до себе струга, як на руках манячили рукави білої сорочки.

- Знаєш що, сину! Давай вивіримо, чи добре Онисько стереже баштана? Ходім навпростець через баштан, буцімто красти свої кавуни, а погонич нехай їде просто до куреня.

При тих словах батько зскочив з воза, а за ним і син. Вони закрались поза кукурудзою й почали ніби шукать кавунів. Онисько сидів і не обертавсь. Коли це обидва вони побачили, що просто на їх летить через огудиння рябий собака, аж курява піднімається за ним. За Рябком підтюпки біг Онисько.

- А чого вам треба, сякі-такі! Ось я вам дам серед дня лізти на баштан! Джий! кис, кис! джий! уджга, Рябко, уджга! - цькував дід та все лаявсь. А Рябко кинувся прожогом на молодого Радюка й ухопив його зубами за чобіт. Собака була люта, як гадюка, і зовсім здичіла на степу. Радюк дриґнув ногою, а Рябко вчепився зубами в закаблук, наче п'явка. Він махав ногою, а Рябко волочився слідком за ногою по баштані, аж огудиння поплутались кругом. Батько кинувсь оборонять, вирвав з корінням здоровий кущ кукурудзи, лупив собаку по спині. Рябко гриз на шматочки бадилля своїми страшними зубами.

- А чого ви тут ходите! - крикнув Онисько і.... руки опустив, упізнавши хазяїна.

- Чи це ви? Оце, боже мій! тільки мене втомили. І треба було вам йти сюдою! Господи! наче вам стежки нема. Неначе маленькі. А я думаю, що злодії. Тут недалечко шлях. Йде багато чумака, й москаля, і всякого народу.

- Та це ми, діду, правди вивіряємо в вас! - сказав син.

- Доконче треба було! І прийде, господи, в голову! Чи не покалічила де собака? - бідкався сивий баштанник. - Та й позбавляли ж ви багато огудиння! Ій-богу, неначе маленькі.

- Не сердьтесь, діду! Ми вам привезли могорича! - сказав молодий Радюк.

Всі вони пішли до куреня, переплигуючи через густе огудиння, неначе переходили через річку, скакаючи з каменя на камінь. Рябко вже лащився до наймита, виляючи хвостом, а на хазяїнів усе гарчав та скалив білі зуби.

- Чи є, діду, стиглі кавуни? - спитав молодий Радюк.

- Дині вже давненько показались, а кавунчика - може, й знайдемо.

Онисько швиденько подибав на баштан і приніс здорового кавуна. Кавун був з одного боку зовсім білий, бо Онисько закопав його в ріллю, ще й зверху притрусив сухим бадиллям, щоб часом хто не вкрав першого кавуна. Взявши складаний ніж, що висів на припоні коло пояса, Онисько розрізав кавуна надвоє. Кавун був стиглий і червоний, як жар. Онисько з гордістю подав кавуна панам, як подають трофеї, добуті на війні.

- Спасибі, діду, спасибі! - дякували пани. Молодий панич порізав кавуна на скибки й поклав на траві. Скибки розпались, і зсередини випав червоний вовк. Всі посідали на землі і з'їли цілого кавуна дочиста!

- Тепер, діду, давайте динь абощо? - казав панич.

- Е! де вже пак після кавуна та дині! Треба було їсти передніше диню, а потім кавуна, - промовив дід і виніс з куреня велику жовту диню. Молодий Радюк розрізав диню; насіння не вилилось, а випало довгими зліпленими рядками, - прикмета, що диня була не проста, а дубівка. В повітрі полився аромат. Швидко од тієї дині не зосталось і шматочка.

- Тепер і до роботи можна браться! - промовив дід поважним тоном, обертаючись до панича. - А нумо, паничу, зносить дині та вибирать огірки!

- Як нумо, то й нумо! - сказав панич. - Давайте, діду, торбину або мішка, я вам поможу вибирать огірки.

- Куди вам там вибирать! То я так тільки жартую, - сказав дід трохи м'якішим голосом.

- Чого ви, діду! Ви думаєте, що я незугарний до роботи?

- Сидіть та лучче люльку куріть!

- Е! тепер, діду, інший час настав на світі. Годі вже панам сидіти, згорнувши руки! Треба й панам до роботи браться, розділять працю з простим народом, а вам треба пнуться до книжок, до науки. Як поділимось ми працею й наукою, то аж тоді буде на світі добре всім.

- Може, й буде! Дай боже! А ви все-таки ляжте коло куреня та куріть люльку.

Молодого Радюка вразили дідові жарти. Він узяв мішка, прив'язав мотузка до одного узиря, а другим кінцем прив'язав до зав'язки й накинув собі через ліву руку на плече, як звичайно роблять, вибираючи огірки.

- То надіньте ж рукавички, бо руки поколете! - жартував дід.

- Не бійтесь, не поколю!

- Але скиньте чоботи, бо зовсім витопчете отими закаблуками огудиння!

Молодий Радюк мусив скинуть чоботи й пішов на баштан в самих шкарпетках. Він почав перегортать огудиння, а воно жалилось, неначе жалка кропива. Деякі огірки були вкриті колючечками й кололи його делікатні руки. Радюк накидав багацько огірків у мішок, і вага почала нагинать йому шию. Мотузок різав в плече, неначе гострим жалом ножа. Радюк мусив перекидать мішок з плеча на плече. А мотузок все-таки шмульгав, а потім почав пекти. Під гарячим небом, на гарячій, як присок, ріллі йому було важко, як у лазні; спина почала страшно боліти. Піт лився з його, як вода, і капав на зелене огудиння.

- Та годі вже вам вибирать! Висипте огірки на траву та лягайте в холодку. Чи бачите, скільки я навибирав слідком за вами!

Радюк подивився на діда, а в діда в мішку було більше огірків, ніж у його!

- Як же ви багацько кидаєте! Не розгортаєте добре огудиння. Коли зігнали оскому, то цур їй, цій роботі. Лягайте на бік та читайте книжечку!

Молодий панич і справді подумав, що цур їй,