Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Не безкоштовно, люба моя.

— Френсісе, я дуже заможна жінка. Я можу підкупити будь-кого зі священнослужителів. Трясця! Навіщо мені всі ті гроші, якщо я не спроможна мати те, чого я хочу?

Френсіс Гепберн розсміявся й обійняв Кат рукою.

— Моя люба розпещена дівчинко, — сказав він ніжно. — Навіть якщо мені доведеться покинути Шотландію, аби Джеймс заспокоївся, я маю помиритися з ним, перш ніж поїду. І я маю зберегти Ермітаж для сина, якого ти колись мені подаруєш.

— Ох, Босвелле, який же ти бовдур! Джеймі нізащо не дозволить нам бути разом. Будь ласка, забери мене подалі, не зволікаючи. І байдуже, чи вийду я колись за тебе заміж, аби тільки ми були разом!

Але Френсісові здавалося, що вони впораються. Френсіс Гепберн був чоловік честі. Однак він не до кінця ще зрозумів, що його маленький кузен, із яким він грався в дитинстві, твердо вирішив бути єдиним королем Шотландії в усьому. І він недооцінював того, наскільки його кузен-король жадав Катріону Леслі. Джеймс жадав повернути Кат. І якщо він її не матиме, то не дістанеться вона й лордові.

Улітку 1591 року Босвелл охороняв кордони зі своєю прекрасною коханкою та лордом Гоумом. Бони робили набіги на Англію, але загалом між Англією та Шотландією панував мир. Того ж самого літа Джеймс відвідав Лінлітгоу, де народилася його мати, потім побував у Стерлінгу, на Фолклендських островах, а звідти через Ферт-оф-Форт повернувся в Единбург.

Розділ 29

Знервований граф Ґленкірк стояв перед королем. Патрик із кузеном бачилися вперше після того жахливого ранку вісім місяців тому. Джеймс дивився на графа.

— Чому ти зголосився відпустити її, Ґленкірку? Я пояснив кардиналові, що ваше з Кат розлучення засмутить мене.

— Сір, Кат прагне свободи. Я бачив її в червні, і вона не повернеться до мене. Вона не така жінка.

— А ти знаєш, де вона, кузене Патрику?

— Ні, сір. Вона не каже цього мені.

— Я знаю, де вона, — тихо мовив король, перехилившись через свій дубовий стіл. — Вона втекла від тебе, щоб стати повією Босвелла! І кузен Френсіс такий одурманений нею, що розлучився з Анґусовою дочкою, щоб побратися з Кат. Але… вони не поберуться! Вона не одержить розлучення!

Патрик Леслі був приголомшений. Він ледве міг повірити в те, що казав король. А потім ясний, сліпучий спалах пам’яті нагадав йому всі ті численні миті, коли вона казала: «Френсіс — мій друг, і нічого більше».

— Я, — провадив далі король, — планую через кілька днів заманити Босвелла в Літ. Цілком можливо, що він візьме із собою й Кат. Я хочу, щоб і ти там був і забрав її додому. Якщо вона покається за свою нерозсудливість, то може повернутися до нашого двору.

— Але сір! Кат більше не хоче й не любить мене.

Король холодно поглянув на графа Ґленкірка.

— Мені байдуже, любить вона тебе чи ні. Я хочу, щоб ти забрав її назад і пильнував, щоб вона залишалася з тобою. Можеш іти, кузене. На мене ще чекає робота.

Патрик Леслі повернувся до свого міського будинку. Зручно влаштувавшись із графином віскі в бібліотеці перед веселим вогнем, він узявся міркувати. Вона втекла з Босвеллом, а проте він був певен, що Катріона не була коханкою Френсіса Гепберна, коли кинула його. Це, очевидно, сталося пізніше, і тепер Босвелл закоханий у неї, закоханий настільки, щоб розлучитися з Марґарет Дуґлас. Але доки кардинал не дасть їй розлучення, Кат не може ні за кого вийти заміж. Патрик не знав, радіти йому чи сумувати. Він мав їхати в Літ за наказом короля й викрасти власну дружину. Немає жодних сумнівів, що після цього лорд Босвелл приїде на північ зі своїми людьми, щоб повернути її.

— Чорти б їх узяли, тих Стюартів! — вимовив він уголос. Він опинився в пастці між ними, і все через його красуню-дружину. «О, Кат, — подумав він журливо. — Троє чоловіків хочуть тебе, але тільки один може тебе мати — і не той, якого хотіла б ти». Патрик запитував себе, чом вона не втекла з коханцем, коли дізналася, що її клопотання про розлучення було відхилено. Однак потім він згадав усе, що знав про Босвелла. Лорд був чесний чоловік, і через цю чесність, поза всяким сумнівом, він і програє. У короля не було багато ані честі, ані чесності.

Назавтра Патрика викликав особистий Мейтлендів секретар і повідомив, що, як передбачається, Босвелл має з'явитися в Літі за два дні. Він завжди зупиняється в таверні «Золотий якір» на набережній. Леді Леслі має бути з ним.

Два дні потому, 18 жовтня, граф Ґленкірк чекав на приїзд Босвелла в окремій кімнаті таверни «Золотий якір». Він пояснив власникові, що є Босвеллів кузен і приїхав, щоб зустрітися з ним. Господар вважав, що приїзд прикордонного лорда — таємниця, отож тому, хто про нього знає, очевидячки, мав повідомити про приїзд сам Босвелл.

Граф Ґленкірка чекав наодинці. Він не мав жодного наміру силоміць повертати свою дружину. Патрик розумів, що свідомо порушує наказ короля, однак у нього була й власна гордість. У тиші туманного світанку він раптом почув, як гурт вершників заїхав у двір. Почулася хода по сходах, і двері кімнати розчинилися.

— Доброго ранку, кузене Френсісе, — протягнув він. — Заходь, поснідаєш зі мною.

Френсіс Гепберн здивувався, але потім його губи повільно розтяглися в усмішку.

— Кузене Патрику, вдалого дня тобі, — відповів він і взяв простягнутий йому келих елю.

Двоє чоловіків сиділи один навпроти одного.

— Кат із тобою?

— Ні. Я залишив її в Ермітажі. Якоюсь підозрілою видавалася ця зустріч.

— Так, — підтвердив Патрик Леслі. — Це пастка, але у вас іще є час.

— Що ти тут робиш, Ґленкірку?

— Кузен Джеймі послав мене повернути власну дружину.

— Я не віддам її, — тихо сказав Босвелл, і його блакитні очі небезпечно зблиснули.

Якусь мить двоє чоловіків дивились один на одного, а потім Патрик тихо промовив:

— Я й досі кохаю її, Френсісе, але розумію, що втратив її. Заради Бога, чоловіче, забери її подалі й будьте щасливі, доки Джеймс не знищив вас обох!

— Я маю помиритися з королем, Патрику. Я хочу одружитися з Кат і хочу, щоб Ермітаж дістався нашим дітям.

— Забери її, Френсісе. Колись ти дав мені таку саму пораду і я не почув тебе. Потім, коли побачив руки короля на моїй дружині, я не втримав себе в руках, а потім не