Читати книгу - "Дим"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дим" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 84
Перейти на сторінку:
слова мають найтись самі, ми дивитимемось і слухатимемо…

… Передают новогоднее поздравление советскому народу Генерального секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Советского Союза Леонида Ильича Брежнева.

Дорогие соотечественники, дорогие товарищи и друзья! Центральный Комитет партии и Советское правительство уверены, что и в новом…

Тьма, тьма.

Липка тьма цинкової коробки.

Антош, братиииш! Ааааантош нет нет нет нет! Пустите меня! Пустите, неееет! Пустите меня к нему, я так скучила за ним, пустите меня к нему… Антооош! Откройте Господи Христом Богом молю нет нет нет, подождите, нет нет нет… Аааантош, зачем, ну зачем, Антоша, пустите, нет пустите меня к нему о боже нет, підождіть, нет нет нет, а боже мій світе нет, підождіть я ще не попрощалась, ще ні!

Прапори, прапори.

І липень і юність і райцентр у ранковій тьмі тополиний пух жнива країна мама болотисті роси в принишклий пирій пахучі вітри прогірклого літа.

І прапори над твоїм життям.

Найшлись, найшлись, ось вони, я найшов слова.

Підійти до неї, сказати.

Лар…

Торкнутись рукою її плеча.

А тоді сказати.

Ледь ніяково й упевнено.

Я, гражданин Союза Советских Социалистических Республик, вступая в ряды Вооруженных Сил, принимаю присягу и торжественно клянусь быть честным, храбрым, дисциплинированным, бдительным воином, строго хранить военную и государственную тайну, беспрекословно выполнять все воинские уставы и приказы командиров и начальников.

Я клянусь добросовестно изучать военное дело, всемерно беречь военное и народное имущество и до последнего дыхания быть преданным своему Народу, своей Советской Родине и Советскому Правительству.

Я всегда готов по приказу Советского Правительства выступить на защиту моей Родины – Союза Советских Социалистических Республик и, как воин Вооруженных Сил, я клянусь защищать ее мужественно, умело, с достоинством и честью, не щадя своей крови и самой жизни для достижения полной победы над врагами защищать ее защищать ее защищать ее защищать ее защищать её…

Защищать ее…

Защищать ее…

Защищать ее…

І вона зиркне крізь сльози й обніме мене.

І більш ніколи-ніколи не плакатиме.

Боже, як мені дурно!..

Як лишень дурно!.

Боже, чого я лежу?

Я сплю?

– Антош…

Лара та Ірина зазирали в двері до нього, і він підняв голову.

– Ты спишь, Антош? – Лариса.

Ірина занепокоєно дивиться.

– Прилег. Чуть-чуть устал, – він мляво всміхнувся.

– Погано? – Ірина.

Сестра занепокоєно дивиться.

– Та ні… Я цей, зараз, трошки полежу.

– Ну отдыхай, отдыхай, – Лара.

Іра сміється.

– Мы в зале, если что, – Лара.

– Клич в разі чого, – Іра.

Куди вони ділись?..

Обидві…

Тю.

Ну й нехай.

З горем пополам вимкнувши ліхтар, він лежав у тьмі, прикривши очі рукою. Може, з півгодини полежав – йому покращало. Покращало настільки, що він навіть увімкнув світло, полежав зі світлом, а тоді підійшов до Лариної шафи і взяв відти тоненьку дорогоцінну книжечку під сірою палітуркою. Одкрив щось навгад, бігав по сторінках. Тоді спинився на випадкових рядках:

«Церква святої Ірини

криком кричить із імли…»

Його знов хитнуло, він втримався за шафу.

Пробіг униз по рядку, прочитав:

«Рідна сестра, як зигзиця,

б’ється об мури грудьми.

Глипає оком в’язниця,

наче сова із пітьми».

Поклав назад, розвернувся, вийшов у коридор неспішно. У залі так само світилось, і двері там були одчинені. Він зазирнув туди, не виходячи із пітьми.

Іра сиділа в кріслі коло телевізора, в сусідньому – Юля, на дивані – Олег. Вони роззявивши роти, зацікавлено слухали Ірину, а та знай собі розбалакувала недолугою російською, раз од разу зриваючись на українську:

– … Ну от это, знаете, ну как оте наркоманы її варять, на молоці.

– Молочина! – вигукнув Олег, здогадавшись.

– Ну да, – продовжувала Ірина. – Ото наскубуть тої коноплі, ну зварять, а тоді дітей нею понапоюють.

– Как? – ахнула Юля приклавши руку до грудей. – Зачем?

– Ну сама подумай. Это ж в старые времена, тогда панщина была, ну как это по-вашему, кріпацтво…

– Крепостное право! – знов здогадався Олег.

– Ну да. И там отбывали какие-то дни, ну робота на пана, ну там, скажем, у жнива, як це по-вашому, жатва, жнивье?

– Мы поняли, поняли… – нетерпеливо закивали обидва.

– От. Ну і як, а там діти грудні… Ну, маленькие еще, они плачут, їсти хотять, их спеленают так от и… ну бросят там где-то в гаєчку, как это по-вашому? Лесок, рощица? Короче, не суть. Ну они сами жнут там, в нивах, ну бабы эти, а деток оставят, напоят тою бовтанкою, аби не плакали.

– Ужас какой!.. – знов зойкнула Юля.

– Ну да, – погодилась Іра і задумалась собі, коротко кивнувши.

Тоді продовжила так само задумливо:

– Они спят себе от этой конопли. А некоторые умирали.

– Умирали? – Юля ще ширше розкрила очі.

– Ну да, – Іра зітхнула. – Может, если крепкую надто заварят… или детки если маленькие.

– Страх господень! – видихнула Юля.

Антон повільно, обережно розвернувся назад – у голові якась пустота ватна, ні думок, нічогісінько – він ступив пару кроків по коридору.

– Неужели это правда? – ще почув він ошелешений Юлин голос за спиною. – В самом деле, такое было?

– Та не знаю я, – знов зітхнула Іра. – Кто постарше, рассказывают. Мо ’ що й видумки…

Вони ще щось там собі гомоніли, але Антон уже не розбирав. Він обперся рукою об дверну раму кухні і зазирнув туди. Сіяв розкритий холодильник, а коло протилежної стіни пристрасно обнімались та цілувались Лара з Ігорем у своїх вишитих сорочках. Вони несамовито притискались один до одного – як Антон хитаючись, обережно підійшов до дверей, то Лара якраз, притискаючи Ігоря до стіни, пристрасно цілувала його в уста і пестила однією

1 ... 66 67 68 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим"