Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лише секунда 📚 - Українською

Читати книгу - "Лише секунда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лише секунда" автора Олексій Геращенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 72
Перейти на сторінку:
які чув від неї, які ковтав разом із черговим горням кави. Ні, не знав. Я хотів дізнатися про неї більше, але не встиг. Я мовчав і дивився на неї. Відповіді на найпростіші запитання хочеться уникнути, перейшовши відразу до складних.

Я побачив Юрка, який подивився крізь мене та почав виставляти свій мольберт на дорозі. Його чомусь ніхто не помічав і не робив зауважень. А він обережно дістав ту саму картину, встановив її та почав тонкими й уважними штрихами-мазками дописувати її. Після кожного руху він відходив трохи назад, оцінююче споглядав зміни та повертався до роботи.

Я побрів до машини, міркуючи про те, чому бачу її потилицю на землі не вперше. Автомобіль їхав містом без мети, кружляючи в потоці зимових вогнів. Деренчав на бруківці, розганявся на рівному асфальті, втрачав рівний хід в крутих поворотах. Я закривав очі, чекаючи на аварію, але автомобілі лише невдоволено сигналили мені, уникаючи зіткнень. Червона лампочка сповістила мене, що бензин закінчується, але я спокійно продовжив свій шлях. Несподівано зрозумів, що знову опинився на тому самому місці поруч з порожнім будинком, де кілька днів тому зустрів, за словами Марини, янголів. Загальмувавши біля нього, вийшов із машини. Будинок занурився у цілковиту темряву, зсередини не пробивалося жодного проблиску світла. Я підійшов до дверей і відчинив їх. Позаду мене залишилося місто, що жило своїм звичним вечірнім життям. Попереду непорушна пітьма виставляла вперед захисний заслін, вимагаючи залишити будинок у спокої. Я ступив уперед, і двері гучно гримнули позаду, залишаючи мене всередині самого.

Немає нічого сильнішого за страх, і він затулив моє горе, закликаючи повернутися. Я знав: якщо послухаю його, то він відступить, і я знову опинюся в полоні розчарування і болю. І я пішов уперед. Обмацуючи стіни, вслухаючись у шерехи, брів навмання в пошуках відповіді.

Я блимав очима, але було так темно, що з певної миті вже не розбирав, чи розплющені мої очі. Страх голодним звіром вгризався в моє тіло, сковував м’язи і безжально реготав, упиваючись своєю силою в передчутті перемоги. Та коли зрештою зробився нестерпним, я засміявся йому у відповідь, розмахнувся і вдарив рукою об тверду стіну вузького коридору. Страх перестав рости і я зрозумів, що мені не можна зупинятися, зі звірячим гарчанням я кидався на стіни, розбивав об них нещадно кулаки, здирав шкіру, забризкуючи все навколо своєю кров’ю.

Я геть знесилів, і моє дихання свистом просило мене зупинитися. Голова паморочилася і я вже не розумів, куди і навіщо так рвуся, що чи кого шукаю в цьому не­привітному, темрявому будинку.

Та тишу розітнув тонкий жіночий голос, який виводив ніжну пісню. Він був скрізь: у цих стінах, у тремтячому повітрі, в розбитих руках, піді мною і наді мною. Він заповнив усе, і я не міг зрозуміти, звідки він прийшов сюди, де його джерело, де він голоснішає, а де стихає. Я заціпенів у подиві, і голос стікав краплинами поту з мого чола.

— Обернись, — сказав він.

— Юра вже домалював її?

— Вона така гарна, — почув я голос Юрка і спробував зробити крок вперед.

Але одна рука швидко відвернула від мене картину, а інша жестом дала зрозуміти, що мені варто залишитися на місці.

— Моя робота — це служіння. А служіння — це життя, — тихо сказав Юрко із сумом у голосі.

— Не забирай її, — попросив я.

Він розвів руками, показуючи своє безсилля. Мені здалося, його обличчям ковзнув сумнів.

— Ти забагато думаєш про мене, — мовив він. — Моя робота — лише обчислення. Я рахую душі. На такій роботі і звичайна людина перетворилася б на мудреця. За кожною душею ти починаєш бачити лише номер. Я просто киваю, аби відклацнути черговий момент, закриваючи наступний номер, — і отримую задоволення, знаючи, що в мене немає розбіжностей із Великою книгою. Я не маю права допустити, аби щось пішло не так. Іноді я запитую себе, а чи залежить хоч що-небудь від мене? І відповідаю собі, що якби не залежало геть нічого, то я не був би тут. Інакше —

навіщо я потрібен?

— Як мені повернути її? — запитав я.

— Без тіней немає світла, без втрат — цінності, — відповів він. — Так склалося, і я виконав свою функцію. Немає жодних помилок.

— А що ж зі мною? — запитав я. — Як скоро ти хитнеш головою і оформиш мене в своїй Великий книзі?

Він заперечливо похитав головою:

— Це не фільм, який я переглядаю заново, знаючи, чим він закінчиться.

— Але ж це несправедливо! Я втрачаю все, не забирайте в мене найдорожче!

— Комусь дано бути щасливим, а комусь — робити щасливими інших. Шлях служіння — важчий. В май­бутньому ми бачимо вибір, у минулому — знаходимо долю.

Що ці слова означали для мене? Я міг написати цей щоденник інакше і зробити своє майбутнє іншим, а зараз я лише дивлюся в минуле і бачу в ньому злу долю, яка привела мене сюди. Кого я звинувачую? Кого молю про допомогу?

— Я хочу переписати свій щоденник, — сказав я йому.

— Слова, слова. Ти запишеш інші слова, — він похитав головою, даючи зрозуміти, що я так і не дістався істини.

— Я хочу зберегти її, — сказав я. — Мою маленьку донечку, яку я люблю більше свого життя, і жінку, яка розповідає дивовижні історії. Оля пішла від мене після того, як ти забрав в нас найдорожче, і сенсу тепер не залишилося.

— Усе враховано, — промовив він, — помилок не виявлено. Кількість душ збігається з вказаним у Великій книзі.

Немов переконуючи в своїй правоті, він підняв книгу над своєю головою.

— Але як ти можеш бути настільки точним і без­доганним!? — кричав я йому, спостерігаючи, як він усе більше тьмяніє, танучи в повітрі. — Навіщо ти потрібен, якщо не можеш змінити нічого?

— Я служу. У вас, людей, є свобода волі, якою ви не бажаєте користуватися, воліючи замінити випадковість пошуком таємних смислів. Ви вмираєте, але ви ж і живете. А я не в змозі змінити встановленого порядку речей. Кількість записаних душ буде правильною.

Він зникав на моїх очах, і я зрозумів, що залишилися останні секунди, коли моя свобода волі ще має шанс вирватися з лещат кам’яного коридору життєвого шляху.

— Залиш її! — крикнув я і кинувся до нього. — Запиши це єдине моє

1 ... 66 67 68 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лише секунда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лише секунда"