Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

До кімнати, сонно тручи очі, припленталась Іванка.

– Це ти горлала? – пробурчала вона. Бретелька нічної сорочки з’їхала з її плеча.

– Я горлала? – Рута, не кліпаючи, витріщалася на долоню.

– Ну не я ж. – Іванка помітила нарешті, на що перетворилась її спальня, і, вигнувши брову, з удаваним обуренням видала: – Статник, ти подивись, який тут срач розвела.

– Я не…

Рута спершу почала говорити й лише потім роззирнулася. Легка ковдра, якою вона вкривалася, коли читала, лежала аж за порогом кімнати, подушка валялася на підлозі біля здутого матраца, простирадло скрутилося в тонку мотузку й аж посіріло від поту. Книжку Бакмана вона взагалі не побачила. Напевно, та опинилася під ліжком.

– Це я мала вичворяти хрінзна-що вві сні. Я, а не ти. – Іванка ще раз обвела поглядом кімнату й позіхнула: – Що ти, блін, тут робила?

– Нічого, – бовкнула Рута.

Іванка зміряла подругу прискіпливим поглядом.

– У тебе такий вигляд, ніби ти щойно пробігла марафон.

Несамохіть заховавши праву долоню за спину, Рута глипнула на набухлі від напруження литки та кисло всміхнулася.

– Майже.

– Вся мокра. – Іванка раптом посерйознішала. Щось відчула. – Поганий сон?

Рута змахнула в повітрі долонею. Лівою.

– Типу того.

Іванчин погляд загострився.

– Ти точно окей?

– Так, усе добре. Не парся.

Іванка здогадувалася, що це не так. Розуміла, що її подруга щось недоговорює. Не те щоб усе було погано. Але й не добре. Точно ні.

Кілька секунд вона вагалася, але зрештою вирішила, що це не її справа.

– Снідати будеш?

– Так. – Останнім часом Руту нудило від самої думки про їжу о такій порі, тепер же шлунок у передчутті сніданку озвався настирливим, сповненим надії бурчанням.

– Тоді шуруй у душ, а я зараз перевірю, що є в холодильнику. Предки наготували на цілий тиждень, аби я тут з голоду ласти не склеїла.

Рута зайшла до ванної, відкрутила кран, хлюпнула в обличчя холодною водою й тільки після того поглянула на себе в дзеркало. Поганий сон? Ну, справді. Що з нею відбувається? Нижньою частиною живота прокотився спазм, Рута перечекала його, а тоді звела праву руку й поставила її так, щоби бачити водночас і долоню, і її відображення, ніби боялася, що роздертий пухир на шкірі існує лише у свідомості, і їй конче необхідно отримати додаткові докази його справжності. Майже хвилину дівчина свердлувала поглядом мозоль, із якого сочилася прозора лімфа, й міркувала, що найпростіше зараз – припустити, начеб вона поранила долоню раніше, просто не зауважила цього, а все, що сталося вві сні… ну, це просто сон. Але в Рути вистачило клепки визнати: це дурня. Та що там, вона усвідомлювала, що хапається за таке жалюгідне пояснення, бо тільки воно дає змогу уникнути думок про значно простіше та правдоподібніше пояснення всього, що з нею коїться: вона божевільна.

Рута перемкнула воду з крана на душ, стягнула через голову футболку, зняла трусики, кинула їх на столик біля умивальника й уже підняла ногу, щоб опустити її у ванну, коли застигла. Думки про мозоль щезли без сліду, зіштовхнулися з тим, що дівчина побачила, й розсипалися на дрібні скалки.

Рута відступила від ванни, взяла до рук трусики й утупилася в яскраво-червону пляму там, де тканина прилягала до промежини.

Кров.

На її білизні була кров.

На поверхні свідомості, наче брижі на воді під різким повівом вітру, зринули відразу тисячі припущень. Це через стрес? Щось із її маткою? Може, пухлина? Раптове переривання вагітності? Але чому? Позаматкова вагітність? Дівчина обмацала поглядом живіт, прислухалася до тіла. Звичної нудоти не було, лише легкий дискомфорт трохи нижче від пупа. Одразу закортіло зателефонувати сестрі, проте Рута усвідомлювала, що Інді не стане її слухати. Можна було просто вийти з ванної та погуглити у смартфоні, що спричиняє раптову кровотечу під час вагітності. Рута вже навіть сягнула рукою до дверної ручки, але так і не зрушила з місця.

Тягуча важкість унизу живота здавалася знайомою. Це лякало й водночас наповнювало груди химерним неспокійним передчуттям. Дівчина звела голову та знову поглянула на власне відображення у дзеркалі. Мозок гарячково працював. Сьогодні неділя, 9 червня. Без календаря перед очима було важко, та все ж, наморщивши лоба, Рута відрахувала назад двадцять вісім днів.

12 травня.

Щелепа відвисла, а спину так обсипало мурахами, що дівчина скулилася, наче від пориву крижаного вітру. У мозок потужним потоком ринули спогади про усвідомлене сновидіння, у якому вона втекла з вечірки в гуртожитку НУВГП і поїхала додому, щоб не ночувати у Лаврика вдома.

(…мушу піти)

(тобі недобре?)

(ні)

(побудь іще)

(пізно, мені треба додому)

Рута вчепилася пальцями в обідок умивальника. Це не маткова кровотеча. І не проблеми зі згортанням крові. У неї почалася менструація. За розкладом. Саме тоді, коли й мала би початися, якби в ніч із четвертого на п’яте травня Лара не скористався нею й вона не завагітніла.

Дівчина стулила рота й до болю закусила щоку.

«Не може бути… Це, блін, неможливо».

І це вже занадто. Таке не поясниш божевіллям. Рута зібралася з думками – ті чіплялися одна за одну, – проте нічого путнього не намислила. Вирішила тільки, що спочатку має переконатися, що це не збіг. Вона повинна повторити тест на вагітність.

Хоч як їй не хотілося, Рута змусила себе прийняти душ. Покінчивши із цим, швидко вдяглася, відшукала книгу (та справді якимось дивом опинилася під ліжком) й усе ще з мокрим волоссям попрямувала до виходу з квартири.

Іванка помітила, що подруга зібралася йти, тільки коли почула клацання дверного замка.

– Ти куди?

Рута подивилася крізь неї та збрехала:

– Уже йду. Батьки скоро приїдуть.

– Іще ж рано.

– Я обіцяла прибрати у квартирі.

Іванка не стала приховувати недовірливу гримасу. Намірилася запитати, чим тоді Рута займалася весь учорашній день, але змовчала.

Якийсь час обоє мовчали. Рута застигла на порозі, неначе вижидаючи на дозвіл піти, її подруга підпирала стіну навпроти. Зрештою Іванка кивнула на мікрохвильову за спиною, у якій щось розігрівалося.

– І снідати не будеш?

– Дякую, але ні, – вибачливо всміхнулася Рута.

– Ти кілька хвилин тому казала…

– Вибач, – обірвала її Рута. – Мені справді час повертатися додому.

І, не чекаючи на відповідь, беззвучно випурхнула на сходовий майданчик.

Вискочивши з під’їзду надвір, дівчина швидким кроком попрямувала до аптеки, тієї самої, в якій купувала тест на вагітність три