Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Щось у ній приваблює його. І вже досить давно. Чомусь зрозуміти та визнати це виявилося важким. Але ... Вона йому подобається, і це до болю очевидно.

Ігор окинув поглядом мотоцикл, який ніби поранений звір спирався тепер лише на передні лапи. Через два дні він повинен віддати його Пашці, термін користування майже минув. Ігор планував насолодитися швидкісною їздою ці останні два дні, але, на жаль. І знову через це дівчисько. Знову через неї. Ігор скептично посміхнувся та завмер, прислухаючись до себе. Як не дивно, злості всередині не було. Ні на дівчину, ні ситуацію загалом. Він полагодить мотоцикл, заклеїть розрив - роботи на п'ять хвилин.

Тільки Ігор присів біля свого двоколісного тимчасового друга, щоб оцінити масштаби проблеми, як з майстерні вискочив злий майстер і взявся, бризкаючи слиною, кричати на Ігоря. Щось про безвідповідальність, недбалість та інше. Ігор підвівся і зі спокійним виглядом вислухав потік претензій, що вивергався в його бік: він зник, залишивши майстерню відкритою, заходь, бери що хочеш - апаратура, інструменти, не кажучи вже про відкрите клієнтське авто з ключами в замку запалювання. Через Ігоря майстер запізнився на поїзд. Такий сраний довбаний працівник йому не потрібен. І нехай не чекає жодних розрахункових. Геть звідси. Ге-е-ть. Щоб його тут більше не бачили!

Ігор глибоко зітхнув, кивнув і, взявши мотоцикл до рук, покотив важкий агрегат до гуртожитку.

Це ж треба, як усе обернулося.

Роботи більше нема. Мотоцикл друга доведеться лагодити за свої накопичення.

Здорових думок немає. Голова сповнена якихось безглуздих фантазій.

Він знову на краю. Дуже близько до краю.

Але на його губах грає спокійна задумлива усмішка. І йому не соромно. І не має жодного жалю.

Здається, він таки збожеволів…