Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Друга стратегія вдається до так званих логограм: у цьому разі один знак заміняє ціле слово. Таку функцію виконують багато знаків китайського письма та панівної японської письмової системи (яка називається «кандзі»). До поширення абеткового письма системи, які містили чимало логограм, були значно поширеніші. До них належали, зокрема, староєгипетські ієрогліфи, майянські гліфи і шумерський клинопис.

У третій стратегії, найменш відомій більшості читачів цієї книжки, використовують один знак для кожного складу. Насправді, у таких письмових системах (які називають силабічними — складовими — абетками, або силабаріями) окремий знак приписується лише для складів із одним приголосним звуком, за яким іде один голосний (як, приміром, склади у слові «ро-ди-на»). А щоб написати склади інших типів за допомогою цих знаків, доводилося вдаватися до різних вигадок. Силабічні абетки були поширеними в стародавні часи, як показує лінійне письмо Б із мікенської Греції. Деякі з них існують і зараз, як-от найважливіша з них — японська кана, котру використовують для телеграм, банківських виписок і текстів для сліпих.

Я умисно назвав ці три підходи стратегіями, а не письмовими системами. Насправді жодна письмова система не вдається винятково до однієї зі стратегій. Китайське письмо не є цілковито логографічним, а англійське — чисто абетковим. Як і в усіх абеткових письмових системах, в англійській використовують логограми, наприклад, цифри, «$», «%» і «+»: це все довільні знаки, які не складаються з фонетичних складників і позначають ціле слово. У «силабічному» лінійному письмі Б було багато логограм, а серед «логогра- фічних» староєгипетських ієрогліфів було багато силабічних знаків, а також фактично абетка з окремих літер для кожного приголосного звука.

Винайдення письмової системи з нуля було, либонь, незрівнянно складнішим завданням, ніж запозичення й пристосування наявної. Перші писарі повинні були погодитися щодо засадничих принципів, які ми сьогодні вважаємо самоочевидними. Наприклад, їм слід було вигадати, як розчленувати неперервний фрагмент мовлення на одиниці мови, хоч би якими були ці одиниці — словами, складами чи фонемами. їм слід було навчитися впізнавати той самий звук або ту саму одиницю мови в усіх варіаціях гучності, висоти звуку, швидкості, наголосу, будови фраз та індивідуальних особливостей вимови. Вони мали вирішити, що письмова система повинна нехтувати всіма цими варіаціями. Потім їм слід було винайти способи подання звуків за допомогою символів.

Ч>о

О Ю

Місця незалежного або

ймовірно незалежного

зародження письма

Шумер

Мезоамерика ?3. Китай

?4. Єгипет

Силабарії

6. Крит (лінійне письмо А і Б) 12. Японія (кана)

16. Черокі

Абетки

Західносемітська, фінікійська

Ефіопська

Корея (хангиль)

Італійська (римська, етруська)

Греція

Ірландія (оґамічне письмо)

5. Протоеламське письмо

Хетське письмо

Долина Інду 17. О.Пасхи

Знаки питання поруч із Китаєм і Єгиптом поставлено через сумніви щодо того, чи раннє письмо цих регіонів постало тут цілком незалежно, чи отримало стимул від інших письмових систем, що раніше з9явилися деінде. Під «іншими» системами розуміються такі, які не були ні абетками, ні силабаріями і, напевно, виникли під впливом давніших письмових систем

Перші писарі якимось чином розв’язали всі ці проблеми, не маючи перед собою ніякого зразка можливого кінцевого результату, що міг би скеровувати їхні зусилля. Завдання це, очевидно, було настільки складним, що в історії сталося лише кілька випадків, коли люди цілковито самостійно винайшли письмо. Його, поза сумнівом, незалежно винайшли двічі: шумери Месопотамії десь до 3000 р. до н. е. й індіанці Мексики до 600 р. до н. е. (мал. 12.1);

староєгипетське письмо, що постало близько 3000 р. до н. е., і китайське письмо (до 1300 р. до н. е.) також могли виникнути самостійно. Усі інші народи, в яких відтоді з’являлося письмо, запозичували й адаптували наявні письмові системи або щонайменше черпали з них натхнення.

Із усіх самостійних винайдень письма найдетальніше ми можемо простежити розвиток найдавнішої письмової системи — шумерського клинопису (мал. 12.1). Протягом тисяч років до його кристалізації мешканці деяких рільничих сіл Родючого півмісяця використовували різноманітні прості глиняні форми для облікових цілей, як-от реєстрації кількості овець і об’ємів збіжжя. В останні сторіччя перед 3000 р. до н. е. поступ технології обліку, формату та знаків швидко вилився у постання першої системи письма. Одним із таких технологічних нововведень було використання невеликих глиняних табличок як зручних поверхонь для письма. Попервах на глині видавлювали клинці за допомогою гострих знарядь, із яких помалу розвинулися тростинові стилуси для охайного витискання знаків на табличках. Під поступом формату розуміється передусім поступове прийняття конвенцій, неодмінність яких нині визнають усі: письмо слід упорядковувати в лінійні рядки або стовпці (у шумерів, як і в сучасних європейців, були горизонтальні рядки); рядки слід читати завжди в тому самому напрямку (у шумерів, як і в сучасних європейців, зліва направо) та рядки слід упорядковувати зверху до низу таблички, а не навпаки.

Але переломним моментом було розв’язання засадничої проблеми майже всіх письмових систем: як узгодити вигадані візуальні знаки, які позначатимуть справжні звуки мовлення, а не просто якісь ідеї або слова, незалежно від їхньої вимови. Ранні стадії цього процесу докладно простежили завдяки глиняним табличкам, знайденим на руїнах колишнього шумерського міста Урук, розташованого на р. Євфрат десь за 300 кілометрів на південний схід від сучасного Багдада. Перші шумерські письмові знаки були впізнаваними зображеннями позначуваних об’єктів (наприклад, зображеннями риби або птаха). Ясна річ, що такі піктографічні знаки складалися здебільшого із чисел та іменників, які відповідали видимим предметам; вислідні тексти були лише обліковими звітами, які скидалися на телеграфічний скоропис і не містили граматичних елементів. Поступово вигляд знаків ставав дедалі аб- страктнішим, особливо коли на зміну гострим знаряддям письма прийшли тростинові стилуси. Нові знаки створювали шляхом поєднання старих знаків, яке давало нові значення: наприклад, символ, що позначав голову, поєднали із символом, що позначав хліб, і в такий спосіб створили знак, який означав «їсти».

Малюнок 12.2. Зразок вавилонського клин який походив від шумерського клинопису

Найдавніше шумерське письмо складалося з нефонетичних логограм, тобто воно не ґрунтувалося на специфічних звуках шумерської мови, тож його можна було вимовляти зовсім по-різному, передаючи те саме значення будь-