Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На початку XX ст. популярними стають видання збірників патріотичних пісень. Серед них особливо вирізняється пісня «Ще не вмерла Україна», яка поступово набуває значення національного гімну. Слова написав у Києві ще 1862 р. Павло Чубинський. А вже 1863 р. Їх опублікували у львівському часописі «Мета», приписавши авторство Т. Шевченкові[247]. Михайло Вербицький написав музику до цих слів. Як вважається, вперше публічно його було виконано під час Шевченківського свята 1865 р. в Перемишлі[248].
Проте справжнім вибухом українського національно-визвольного руху були події після скинення самодержавства в Росії в лютому 1917 р., які й утвердили загальнонаціональний характер символів. Уже 25 (12 ст. ст.) березня 1917 р. у Петрограді відбулася масова 20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами[249]. 29 (16) березня в Києві відбулося «свято свободи», на якому українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами[250], а ще через три дні понад 100-тисячна маніфестація стала кульмінацією відродження українського життя в Києві[251]. У цьому заході 1 квітня (19 березня) «прапорів було більше ніж 320 самих національних та понад десять червоних, робітничих, з українськими написами про міжнародну солідарність робітничої кляси»[252]. Під впливом київських масових акцій побачили світ дві брошури В. Різниченка, що значно посприяли росту зацікавлення питанням національних символів[253]. Протягом наступних тижнів відбулися маніфестації та інші заходи під українськими прапорами по багатьох інших містах України, зокрема в Харкові, Катеринославі, Чернігові, Полтаві, Севастополі[254]. Процес українського національного відродження охопив не лише етнічні території, а й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі — скрізь, куди доля завела українських поселенців, військовополонених чи репресованих[255]. Невіддільним атрибутом цього процесу стало поняття національних кольорів — поєднання синього (або світло-синього, тобто блакитного, голубого) і жовтого кольорів. Паралельно з цим використовувалися червоні прапори, трактовані як міжнародні символи революційного руху, та малинові, з якими пов’язувалися легендарні козацькі традиції. Так, на відкритті першого Українського військового з’їзду 18 (5) травня 1917 р. «на сцені поза містом для президії розгорнувся синьо-жовтий прапор з написом „Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з Петрограда“. А поруч із цим прапором розгорнувся другий з вишитим левом і Архангелом Михайлом»[256]. На цьому ж з’їзді було сформовано та ухвалено назву 1-го Українського Козацького гетьмана Богдана Хмельницького полку, який отримав спершу від Українського військового клубу ім. Полуботка малиновий прапор з портретом Б. Хмельницького, вишитий черницями Фролівського монастиря, а згодом, під час виїзду на фронт, — блакитно-жовтий прапор від Української Центральної Ради[257].
Після проголошення 23 червня І Універсалу Центральної Ради з 28 червня почав працювати український уряд — Генеральний секретаріат. Посаду генерального писаря обіймав Павло Христюк, який із перших днів порушив справу печатки для скріплення урядових актів і різних документів. Детальну інформацію про це подав у своїх споминах Микола Ковалевський: «На скликання спеціальної історичної комісії, яка виробила б проект такої печатки, не було часу і тому, після консультації з відомим знавцем нашої старовини, директором Київського музею Біляшівським, постановлено було зробити дві печатки — велику, для особливо важних актів і малу для поточної праці. Обидві печатки мали в собі Тризуб Володимира, при чім зав’язалась живіша дискусія над справою хреста на Тризубі. Думки наших знавців поділилися, багато з них твердили, що хрест був долучений до Тризуба щойно в останніх роках правління Володимира і тому княжий герб переважно зберігся без хреста. Були також пропозиції, що нав’язували до традицій Запорозької Січі. Пропонувалось, щоб велика печатка була з Тризубом, а мала була б зроблена за взірцем печатки кошових отаманів Запорозької Січі (козак з рушницею). Однак цю пропозицію одкинуто з огляду на вужчу символіку цієї козацької печатки. Більшість погодилась на тому, що власне Тризуб, залишений нам суверенними князями Київської Руси, повинен і тепер бути гербом Української держави і символом наших визвольних змагань»[258].
Подальшому поширенню національних кольорів сприяло і їхнє народне тлумачення як «блакитне небо та золотий лан пшениці», яке дуже легко сприймалося в усіх середовищах. 13 жовтня в газеті «Нова Рада» В. Щавинський порушив проблему відтінків кольорів українського прапора[259]. Автор визнавав, що «вже давно перед революцією в Росії вважали за український прапор ясно-голубу і ясно-жовту фарбу», але, апелюючи до геральдичної колористики та низької світлостійкості таких відтінків, він наполягав, що «мають бути яркі й густі синій і жовтий (золотий) — яких уживають у Галичині й на Буковині».
Проте жовтневий переворот у Петрограді та проголошення 20 листопада III Універсалом Української Народної Республіки значно прискорили розвиток подій. 15 листопада за ініціативою Генерального секретаріату народної освіти відбулася нарада у справі герба, на якій розглянули можливості використання історичних символів або створення нових, обговорювали потребу проведення конкурсу. Всі присутні відкинули варіанти з архістратигом Михаїлом. Окремі учасники підтримували використання без доповнень історичного герба Гетьманщини — козака з мушкетом, але інші були проти, серед них і Грушевський: «Відновлюючи нашу стару українську державність, ми не відновлюємо нашої гетьманщини, ми хочемо творити новий лад, нові державні й громадські форми, і емблема (знак) того мусить бути нова, щоб не було підозріння в замислах відроджування старого»[260].
Проголошення УНР було відзначено в багатьох містах з великими урочистостями, що супроводжувалися використанням національних прапорів[261]. Характерно, що проголошення УНР, як і весь український національний рух, викликали озлобленість у більшовиків, які не мали на той час серйозної підтримки в Києві, й вони спробували вилити свою злість в образному протиставленні прапорів: «Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакитно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію»[262].
У грудні Генеральний секретаріат розглядав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України», після закриття браузера.