Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

— Ви поїдете завтра вранці? — запитав Агвід. — Дороги зовсім розмило. Ти подолала непростий шлях, аби просто розважити нас приємною бесідою.

— Власне, я хотіла побачитися з вами до того, як покину Недоре, подякувати за все, що ви зробили для мене. Але, мабуть, є ще дещо важливе.

Йорунн розгорнула невеличкий згорток, що до цього лежав осторонь, і показала подружжю два чорно-золоті обручі.

— Це дар герцога й одна з найцінніших речей, що коли-небудь належала мені. Я навіть боюся порахувати, скільки років цим браслетам. Вони неповторні в багатьох сенсах і дорогі мені, як пам'ять і знак особливої відзнаки. Але там, куди я вирушу, незабаром почнеться війна. Я сподіваюся вижити в ній та повернути землі, що колись втратила. Однак у долі багато шляхів. Не хочу ризикувати цією коштовністю. Тому прошу вас залишити її у себе на зберігання доти, доки я або лорд Хальвард не приїдуть, щоб забрати її.

— Можна подивитися ближче?

— Так, але не варто торкатися зайвий раз. У них живе давня й дуже могутня магія, жарти якої бувають несподіваними, — вона підсунула згорток ближче до світла. — Так буде безпечніше. І прошу вас нікому не говорити про них.

— Як скажеш, — кивнув Агвід. — Тут вони у безпеці.

— Тоді чим мені віддячити вам за турботу і доброту?

— Повернися з перемогою, — серйозно озвався старий комендант. — Або просто повернися. Про більше й мріяти не смію.

— Вірю, що так і буде. Мила Біргітт, для вас я залишу дещо на столику у своїй кімнаті. Відкриєте, коли я поїду.

— Добре, — пообіцяла та. — Йорунн, знай, що моє серце завжди з тобою.

— Я знаю, — Йорунн міцно обійняла подружжя. — Ніколи не забувала.

Вранці дівчина поїхала. Агвід заховав згорток із темної тканини в найнадійнішу шухляду у своєму кабінеті. Клацнув хитрий замок, ключ колишній комендант залишив при собі. У дверях з'явилася Біргітт, вона стискала в руках невелику коробочку чорного лакованого дерева.

— Наша Віві залишила на прощання ось це, — сказала вона. — Ти тільки подивись, яка краса!

Господиня відкрила кришку і показала чоловікові подарунок. На темно-синьому оксамиті блищали дві фібули тонкої роботи. На них химерно спліталися зображення золотої ластівки з розкинутими крилами та срібного лускатого напівзмія. До фібул була прикладена коротка записка: «Тим, хто зробив можливим союз степу і гір».