Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    А чому я не можу в тебе жити? – напрошувалася на ПМЖ моя дівчинка.

—    Бо я  старомодний  мужик, Нінок. Вважаю, що до весілля дівчині краще жити вдома,-брехав, так не вважав, і, певно, якби це була не Ніна, а якась інша дівчина, я б сам умовив її перебратися до себе.  Але мамине табу, Нінине добре й чесне ім’я, Серьога десь скоро на горизонті злий і з кулаками,  – усе  стримувало. До того ж,  десерт ніколи не подають першим, зіпсує апетит, йому потрібно бути приємним післясмаком.

Слава Богу, робота відволікала й забирала усі мої сили. В кінці  червня завжди припарка – починається сезон відпусток, і всі масово кудись хочуть їхати, летіти, йти. Але ґрунт пом’якше зробити перед приїздом  Серьоги все ж не завадило, тому  почав з вельмишановного Каца Руслана Абрамовича. Серьога  цього хмиря слухався, бо він умів і кролика переконати, що той дрібний кенгуру-мутант. 

—    Розслабся, Русланчик, грошима у цій справі навіть і не пахне, у тебе почесна місія – переконати Серьогу, що я не падло, яке вкрало у нього доньку, а чоловік, який любить Ніну понад усе у світі. Я вірю в тебе, ти – впораєшся!

—    А Серьога знає? Про те, що ти любиш… І Ніна не проти? – да-а-а-а, погано про мене думає пан Кац.

—    Ніякого криміналу, тільки почуття, причому, двосторонні. Можеш, Ніну сам спитати. Іще, впораєшся, будеш шафером на весіллі. Це такий бонус! Прикинь, шафер на весіллі  доньки твого шефа…

—    Мотив серйозний!

—    А то!  Чого ти потух?  Ти ж і мертвого переконаєш, що воскресне. Якби я сумнівався у твоїй компетенції, то не  звертався б.  Вважай, що комплімент. А якщо Серьога мене приб’є раніше, ніж ти йому вкладеш у вуха факти, то у тебе менше буде роботи – лише запросити попа на поховання.

—    Стосовно Ніни я тебе як мужик розумію.  Краля ще та. І все ж побоявся б.  Гарні жінки зрадливі.

—    По своїй судиш? Ніну я з малюсінької знаю. Таких більше немає, Руслік. За що мені таке щастя, взагалі не второпаю.

—    Ой, краще б я не чіпав ту машину, був мигрень, а тепер ще й геморой додався,  - зморщившись, як гриб-сморчок, підсумував Кац. Але «ні» не сказав – добрий знак!