Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

Відгомін якоїсь невиразної згадки промайнув у глибині її мозку, але вона не зразу впізнала незнайомця. Він був перший за кілька місяців чоловік, що виявив увагу до неї, і Скарлет радо всміхнулась йому. У відповідь на його уклін вона злегка присіла, та коли він випростався й рушив у її напрямку своєю пружною індіанською ходою, мало не скрикнула вражено, раптом пригадавши, хто то.

Вона стояла, мов скам’янівши, поки він пробирався крізь натовп до неї. Потім повернулась, сама себе не тямлячи, з наміром утекти туди, де буфет, але несподівано зачепилася полою за якийсь цвяшок. Вона люто шарпнулася й роздерла край сукні, і ту ж мить незнайомець був уже поруч.

— Дозвольте мені,— промовив він, нахилився й вивільнив подерту оборку.— Я й не сподівався, що ви мене впізнаєте, міс О’Гара.

Його добре поставлений голос світської людини виявився на диво приємним, з такою протяглою вимовою, що характерна для чарлстонців.

У пам’яті Скарлет чітко ожила та сцена, коли він став свідком її ганьби, і вона, густо зашарівшись, підвела на нього благальний погляд й побачила в його чорних-чорнющих очах нещадно веселий усміх. І треба ж було, щоб з усіх людей на світі навернувся сюди саме цей нехрист, очевидець тієї пригоди з Ешлі, яка й досі не давала їй спати по ночах! Цей ниций облесник, звідник дівчат, що його й на поріг не пускають у порядних домах! Цей негідник, котрий посмів заявити — хоч і не без підстав,— що вона не дама!

Почувши його голос, Мелані обернулась, і вперше в житті Скарлет подякувала Богові, що у неї є зовиця.

— О, ви, здається, містер Рет Батлер, чи не правда? — сказала Мелані, мило всміхаючись, і простягла руку.— Ми з вами познайомились...

— За вельми знаменних обставин: коли оголошувано ваші заручини,— докінчив він замість неї, нахиляючись до її долоні.— Я дуже радий, що ви мене пам’ятаєте.

— А що ви поробляєте так далеко від Чарлстона, містере Батлер?

— Нудні ділові інтереси, місіс Вілкс. Віднині мені частенько доведеться навідуватись до вашого міста. Складається так, що я мушу не тільки постачати товари, а й дбати про збут їх.

— «Постачати...»? — повторила Меллі, зморщивши чоло, і враз засяяла усмішкою.— О, то це ви... той знаменитий капітан Батлер, про якого ми всі стільки чули! Той самий, що не раз проривався крізь блокаду! Таж кожна дівчина в Атланті одягає сукні, доставлені нам завдяки вашим зусиллям. Скарлет, це така приємна несподіванка! Але що з тобою, люба? Тобі погано? Сядь-бо!

Скарлет, насилу переводячи подих, сіла на дзиглику; серце її так шалено калатало, що здавалося, корсет лусне. Це ж таке жахіття! Вона й не уявляла, що коли-небудь знову зустрінеться з цією людиною. Взявши її чорне віяло з прилавка, він почав дбайливо обмахувати Скарлет,— навіть більш ніж дбайливо,— бо в його поважному обличчі все так само танцювали глузливі бісики.

— Тут велика задуха,— зауважив він.— Не дивно, що міс О’Гарі стало погано. Може, провести вас до вікна?

Не треба! — відказала Скарлет так гостро, аж Меллі вразилася.

— Її звуть уже не міс О’Гара,— пояснила Меллі. Вона тепер місіс Гамільтон.— І додала, обдарувавши Скарлет ніжним поглядом: — А також моя сестра.

Скарлет здалося, що вона от-от задихнеться, так її розлютив вираз смуглявого обличчя цього піратюги-капітана.

Що, я певний, дуже врадувало вас обох, мої чарівні дами,— промовив він, ледь схиляючи голову. Звичайний комплімент, який кажуть при такій нагоді чоловіки, але Скарлет здалося, ніби він мав на думці зовсім протилежне.

І ваші чоловіки, сподіваюся, теж присутні на цьому святковому вечорі? Я з великою приємністю поновив би наше знайомство.

— Мій чоловік у Вірджинії,— сказала Меллі, гордо закинувши голову А Чарлз... — Голос її зірвався.

— Він помер у військовому таборі,— рвучко кинула Скарлет, немов одрубала. І коли цей тип дасть їм спокій? Меллі прикро глянула на неї, а капітан Батлер жестом засвідчив каяття за свої нерозважливі слова.

Дорогі мої дами... І як я так, не подумавши! Ви вже даруйте. Я тут людина стороння, але нехай утішить вас думка, що полеглий за батьківщину житиме у віках.

Мелані всміхнулася до нього крізь сльози, а Скарлет відчула, як всю її поймає лють і безсила ненависть. І знову він промовляв гречні слова, як то личить джентльменові в цій ситуації, хоч сам і на краплю в них не вірив! Він просто збиткується з неї! Він же знає, що вона не кохала Чарлза. А Меллі, ця дурепа, і не здогадується про його справжні думки. «Ох, не доведи Господи, щоб хтось про них здогадався! — пронизав її раптом моторошний страх.— А чи не викаже він комусь того, що знає? Якщо він чоловік непорядний, то від такого чого хочеш можна чекати. Він ніякого стриму не знає». Вона підвела погляд і побачила, що хоч він і обмахував її віялом, уста його скривились у гримасі удаваного співчуття. Та й в очах у нього був такий вираз, що це додало їй духу й посилило її неприязнь. Вона різко вихопила віяло з його руки.

— Зі мною все гаразд,— кинула вона прикрим тоном. Тож нема потреби псувати мені зачіску.

— Скарлет, дорогенька! Капітане Батлер, ви вже будьте до неї вибачливі. Вона... вона стає як не в собі, коли при ній згадують ім’я бідного Чарлі... Та й взагалі нам, мабуть, не слід було сюди приходити. Ми ще в жалобі, розумієте, і все тут діє їй, бідолашці, на нерви — оці веселощі, ця музика.

— О, я чудово розумію,— промовив він з награною серйозністю, але коли обернувся до Мелані й пильно глянув в її лагідні й стривожені очі, вираз його обличчя змінився, якась мимовільна повага й співчуття проступили в погляді.— А ви таки мужня жіночка, люба місіс Вілкс.

«А про мене ні слова!» — з обуренням подумала Скарлет коли Меллі розгублено всміхнулася на його слова.

— І скажете таке, капітане Батлер! Просто річ у