Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ви розумієте, що «референдум» проводився 11 травня, Болотов до 29 квітня перебував у захопленому будинку СБУ, тому до проведення «референдуму», організованого за 10 днів, Болотов не міг бути причетним. Особисто моє припущення, що за всім цим стояла діюча влада. 5 травня була нарада мерів міст Луганської області. На цьому з’їзді ухвалили резолюцію про проведення «референдуму». Нараду проводили Болотов і Царьов. Ну не організували ж вони його за 5 днів», — резонно стверджував Корсунський. (Детально про цю нараду мова піде далі.) У другій половині квітня в усьому Донбасі встановилося своєрідне двовладдя. У містах одночасно діяла легітимна місцева влада та осередки «ДНР» та «ЛНР», представники яких диктували чиновникам свої умови. Співробітники МВС та СБУ номінально підпорядковувалися Києву і не оголошували про свій перехід на бік сепаратистів, але за фактом не перешкоджали бойовикам і співпрацювали з лідерами збройних формувань. У цих умовах депутати та чиновники зробили все, щоб допомогти сепаратистам провести «референдум» і створити потрібну картинку.
Допомагали сепаратистам навіть у тих містах, де не було великих збройних формувань так званої ДНР. Наприклад, у Дзержинську (нині — Торецьк) представники влади міста з самого початку встали на бік бойовиків, виступали на сепаратистських мітингах і закликали людей протистояти «київській хунті». Прихильникам самопроголошеної ДНР у цьому місті навіть не знадобилося захоплювати міську раду. Мер міста Володимир Слепцов сам надав членам «ДНР» два кабінети, а також виділив необхідну оргтехніку.
Результати «волевиявлення» у Донецькій області були намальовані ще до дня голосування. В реальності голоси ніхто не рахував, оскільки «референдум» із самого початку навіть віддалено не нагадував легітимний процес. Бюлетені було надруковано на звичайному принтері, голосувати можна було без паспорта. Проте антиукраїнськи налаштована частина населення на дільниці прийшла. У багатьох місцях із самого ранку вишиковувалися довгі черги з бажаючих проголосувати. Люди були впевнені, що голосують за приєднання до Росії, хоча в бюлетенях не було ані слова про сусідню країну. Питання було тільки одне: чи підтримують громадяни «акт про державну самостійність ДНР». За словами сепаратистів, позитивно відповіли на це питання 90% тих, хто проголосував.
Голосування проходило вже у розпал бойових дій. 2 травня у Слов’янську відбулися серйозні сутички між членами угруповання Стрєлкова та українськими силовиками, які спробували взяти місто штурмом. Обидві сторони зазнали втрат. Російським диверсантам вдалося збити два українські вертольоти. Ці події були на руку сепаратистам і допомогли їм мобілізувати своїх прихильників на «референдум». Ще більший мобілізуючий ефект справила трагедія в Одесі, де в результаті вуличних заворушень та пожежі в Будинку профспілок, яка сталася внаслідок сутичок, загинули десятки прихильників Росії. І хоча конфлікт на вулицях Одеси почався з ініціативи проросійських активістів, які першими відкрили вогонь із вогнепальної зброї і вбили двох учасників проукраїнського руху, на Донбасі в обставинах того, що сталося, не розбиралися. Спрацював інстинкт «наших б’ють».
З усіх сил старалася і місцева пропаганда. Прихильники відокремлення від України переконували своїх земляків, що «українські карателі» збираються влаштувати геноцид населення Донбасу, і що для російськомовних людей «київська хунта» будує концтабори.
«Під селом Жданівка Донецької області завершується будівництво концентраційного табору, призначеного для всіх незгодних із нинішньою владою. Тих, хто не буде вбитий, чекає тюремне ув’язнення до 15 років (за новим законом)», — говорилося в листівці, яку сепаратисти розклеювали на вулицях міст Луганської області.
За концентраційний табір при цьому вони видавали недобудований центр тимчасового утримання нелегальних іммігрантів. Та незважаючи на очевидне безумство подібних історій, навіть така незграбна пропаганда працювала і приносила свої плоди.
У Луганську, як ми вже знаємо, ухвалу про проведення референдуму було прийнято після деяких коливань. Активна робота з підготовки до нього почалася лише після того, як переговори з українським урядом про призначення Валерія Болотова губернатором Луганської області зайшли у глухий кут. 5 травня Болотов разом із народним депутатом від Партії регіонів Олегом Царьовим зібрали в Луганську на «народну раду» мерів міст області. Під час засідання, в якому також узяли участь депутати обласної ради, перший заступник мера Луганська Маноліс Пілавов та народні депутати–регіонали Володимир Струк і Сергій Горохов, було оголошено про «призначення» Валерія Болотова «губернатором» Луганської області та «перепідпорядкування» йому всіх силових структур. Так Болотов остаточно закріпився в ролі «офіційного» лідера луганських сепаратистів. Також на цій зустрічі було заявлено, що референдум про створення «Луганської народної республіки» пройде 11 травня, синхронно з аналогічною процедурою в Донецькій області. У бюлетені, як і в Донецьку, було надруковано тільки одне питання: «Чи підтримуєте ви акт про державну самостійність Луганської народної республіки?». Варіантів відповіді було два — так чи ні.
«Це не означає, що ви йдете проти України, — брехав присутнім народний депутат Олег Царьов, — це значить, що ви даєте можливості вам самим — губернатору і раді — у подальшому ухвалювати рішення утворити федеративну Україну та запропонувати всім регіонам приєднатися. Ви знаєте, що з таким самим рішенням відбуватиметься донецький обласний референдум. Після цього ви можете звернутися до всіх регіонів України і попросити наслідувати ваш приклад… Більш ніж упевнений, що весь південний схід підтримає ваше рішення, може бути і в центральній, може бути і в західній Україні. Цей шлях дає вам можливості отримати всі повноваження в руки і потім віддати Києву або іншій столиці — яка буде. Але це ваше рішення. Після того, як ви проголосуєте на референдумі, ви станете суб’єктом переговорів, і це вже не буде конфлікт внутрішньоукраїнський, це буде конфлікт між двома сторонами, де ви будете представлені».
«Якщо хтось з якихось причин не готовий брати участі в цьому історичному процесі, заявіть про це зараз. Ми підберемо інших людей, готових узяти на себе відповідальність», — звернувся до мерів та депутатів Валерій Болотов.
Ніхто з присутніх не висловив протесту. Луганська обласна рада одразу ж підтримала «ініціативу жителів Луганщини про проведення референдуму про статус Луганської області», хоча це і суперечило чинному законодавству.
Організувати голосування у Луганській області сепаратистам вдалося не всюди. Наприклад, у містах та сільських районах на північ від Луганська, які нині перебувають на території, що контролює Україна, здебільшого активності щодо референдумів не було. У Старобільську, Сватовому, Марківці гінців від сепаратистів зустрічали або пасивно, або навіть агресивно — тут усе залежало від позиції місцевих чиновників та громадських лідерів. У деякі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
