Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

проти них — та навіть якщо лише п’ять відсотків гаданих Христових див, які Юджину випало бачити, були щирими, хіба тієї крихти відсотків недостатньо? До свого Творителя Юджин ставився з відвертою й непохитною відданістю, що ґрунтувалася на жаху. У нього не виникало жодних сумнівів щодо сили Христа в облегшенні тягаря для ув’язнених, пригноблених і гнобителів, питущих, згорьованих, нужденних. Але вірності Він вимагав абсолютної, бо знаряддя відплати в Нього діяли спритніше, ніж знаряддя милосердя.

Юджин був проповідником Слова, хоч і не належав до якоїсь конкретної церкви. Він проповідував усім, хто мав вуха, щоб його слухати, точно як апостоли й Іван Хреститель. Хоч Юджинові віри не бракувало, Господь не вважав за потрібне обдарувати його харизмою чи ораторськими вміннями; і деколи перешкоди, з якими він боровся (навіть у лоні сім’ї), здавалися нездоланними. Необхідність проповідувати Слово в покинутих складах чи на узбіччі шосе — то без спочинку трудитися серед грішних землі цієї.

Зі священником із пагорбів то не Юджин придумав. Цю зустріч («щоб посприяти твоєму духівництву») організували його брати Фариш і Денні, які стільки перешіптувалися, переморгувалися й вели стишених розмов на кухні, що підштовхнули Юджина до певних підозр. Сам він ніколи раніше цього гостя не бачив. Звали його Лоял Різ, і він доводився молодшим братом Долфусу Різу, підлому кентуккійському ділку, що разом із Юджином працював опікуном у пральні Парчменської тюрми70, коли Юджин із Фаришем відмотували строк за два випадки викрадення транспортних засобів у кінці 1960-х. Долфус вийти не мав би. Йому присудили довічне, плюс дев’яносто дев’ять років за рекет і два випадки вбивства першого ступеня, провину за які він не визнавав і пояснював усе тим, що його підставили.

Долфус і Юджинів брат Фариш заприятелювали (яке брело, таке й стріло) й досі підтримували зв’язок, тож Юджин відчував, що Фариш, уже на свободі, підсобляв Долфусу в якихось його внутрішніх темах. Долфус був заввишки під два метри, за кермом почувався наче Джуніор Джонсон71 і вбивав людей (за його словами) голими руками, застосувавши зо пів десятка різних способів. Та на відміну від небалачкого й відлюдькуватого Фариша, Долфус розпускав язика тільки так. У своїй родині благочестивих священників, де ця професія тягнулася впродовж трьох поколінь, він був заблудлою чорною вівцею. Юджинові подобалося, як Долфус, перекрикуючи гуркіт величезних промислових апаратів у тюремній пральні, оповідає байки про своє дитинство в Кентуккі: про співи на вуличних закутках гірських вугільних містечок серед різдвяних завірюх; про подорожі в роздовбаних шкільних автобусах, з яких його батько провадив своє душпастирство і в яких вони всією сім’єю жили, бувало, місяцями — харчувалися консервованим м’ясом із бляшанок, спали на нагромадженій ззаду кукурудзянці й вислуховували зміїне шепо­тіння гримучників у клітках під ногами; їздили з міста в місто, на крок випереджаючи закон, по відродженнях72 під хмизняковими альтанами й опівнічних молитвах, осяяних бензиновими факелами. Усі шестеро дітей плескали в долоні й танцювали під звуки тамбуринів і бренькання материної гітари «Сір-Ройбак», поки батько глитав з банки мейсона стрихнін, обвивав руки та шию живими гримучими зміями й підперізувався ними, наче поясом — лускуваті тіла рептилій звивалися догори в такт музи­ці, ніби спиналися в повітря — і водночас проповідував невідомими мовами, тупотів, трусився весь від п’ят до маківки, невтомно оповідаючи про силу Живого Бога, Його ознаки й дива, а ще жах і щастя Його страхітної, страхітної любові.

Цей гість — Лоял Різ — був наймолодшою дитинкою в родині, дитинкою, історій про яку Юджин наслухався в тюремній пральні та яку новонародженою клали лежати поміж змій. Він пропові­дував зі зміями з дванадцяти років; а великі сільські вуха, зализане назад волосся й карі очі, що бездушно світилися блаженством, робили його подібним до невинного телятка. Наскільки було відомо Юджину, ніхто з родини Долфуса (за винятком його самого) не мав жодних проблем із законом, окрім як через свої специфічні релігійні практики. Але Юджин був переконаний, що його єхидні й підступні брати (обоє займалися наркотиками) організували цей візит наймолодшого брата Долфуса з якимсь наразі прихованим мотивом — іще якимсь, окрім як завдати Юджинові незручності й тривоги. Його брати були ліниві, тож хоч би як вони не обожнювали піддрочувати Юджина, але викликати малого Різа сюди з усіма цими плазунами — забагато мороки, як на розіграш. Щодо самого молодого Різа, який стриг довгими вухами й світив нездоровою шкірою, то він здавався цілком нелукавим: кипуче осяяний надією та своїм покликом чоловік лише злегка зам’явся через сторожке вітання з боку Юджина.

Юджин крізь вікно спостерігав, як його маленький брат Кертіс галопоскачить собі вулицею. Він не спитав гостя й тепер не до кінця розумів, як обходитися з плазунами в клітках, що сичали по всій Місії. Він собі уявляв, що вони будуть замкнуті в багажнику автомобіля чи десь у стайні, а не гостюватимуть у його житлі. Юджин пришиблено стовбичив, поки по сходах одну за одною гирили оббиті брезентом коробки.

— Чого ти мені не сказав, що з цих тварюк не витягують отруту? — зненацька запитав він.

На молодшого Долфусового брата це наче справило чимале враження.

— Це не віпповідає Писанню, — пояснив він. Розмовляв він з такою ж гугнявістю мешканця пагорбів, як і Долфус, але без насмішки, без грайливої щиросердечності. — Коли маєм справу з Ознаками73, то маєм справу з гадами саме такими, якими їх створив Бог.

— Мене вкусити могли, — відрізав Юджин.

— Якщо ти помазаний Богом, то в жодному разі, брате мій!

Він відвернувся від вікна, прямо на Юджина, і той ледь помітно сахнувся від його огнистого погляду.

— Брате, почитай Діяння апостолів! Євангеліє від Марка! В останні дні тут настане перемога над дияволом, точно як було сказано в біблійні часи… «А тих, що повірили, будуть супроводжувати ці ознаки: б’дуть брати гадюк, і якщо вип’ють смертоносне…».

— Вони небезпечні.

— Його ж бо рука створила гада, так само як і маленького агнця, брате.

Юджин не відповів. Він був запросив довірливого Кертіса зачекати з ним у квартирі на прибуття молодого Різа. Кертіс поводився, як те мужнє щеня, — уражено, безцільно лепечучи щось на захист, коли йому здавалося, що його близькі в небезпеці або скривджені, — тож Юджин надумав налякати малого, вдавши, що змія його вкусила.