Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

Протягом усього балу Карлос ні на хвилину не відійшов від Бланки, а як тільки його брат наближався до них, він казав йому:

— Енріке, друже мій, іди розв’яжи якусь задачку, ти ще матимеш час докучати Бланці, коли станеш її чоловіком.

Бланка нестримним сміхом заохочувала ці зухвальства, і бідний дон Енріке засоромлено відходив.

Коли запросили до вечері, Карлос подав руку Бланці й сів з нею за столом на найвищому місці. Герцоґ насупив брови, але дон Енріке вблагав його пробачити цього разу братові.

Під час вечері дон Карлос розповідав товариству про різні забави, які влаштовував Людовик XIV, а найбільше про балет під назвою «Флірти на Олімпі», в якому сам монарх грав роль сонця, після чого додав, що чудово пам’ятає той балет і що Бланка була б чудовою в ролі Діани. Потім він роздав усім ролі, і поки встали від столу, балет Людовика XIV вже мав усіх виконавців. Дон Енріке покинув бал. Бланка навіть не помітила його відсутності. Наступного дня вранці мій батько пішов відвідати Бланку й застав її за тим, що вона повторювала з Карлосом сцену з нового балету. Так пройшли три тижні. Герцоґ робився чимраз похмурішим, Енріке тамував свій біль, Карлос же вигадував несусвітні речі, які дами з товариства вважали одкровеннями.

Паризькі звичаї і балет Людовика XIV настільки закрутили голову Бланці, що вона не знала, що взагалі діється.

Одного дня за обідом герцоґ отримав депешу від двору. Це був лист від міністра, в якому говорилося:

Ваша ясновельможність!

Його величність, наш милостивий повелитель, погоджується на шлюб твоєї доньки з доном Карлосом Веласкесом, а також надає йому титул ґранда й призначає першим полковником артилерії.

Твій покірний слуга, etc.

— Що це має означати? — вигукнув герцоґ, охоплений гнівом. — Звідки в цьому листі взялося ім’я Карлоса, якщо я Енріке призначив Бланку в дружини?

Мій батько попросив герцоґа, щоб той зволив терпляче його вислухати, і сказав:

— Я не знаю, ваша світлосте, яким чином ім’я Карлоса опинилося в цьому листі, але я певен, що мій брат не має до цього ніякого відношення. В кінцевому випадку, ніхто тут не винен, і ця зміна імені — це вирок долі. Бо, мабуть, уже й ви самі помітили, що Бланка не має до мене ніякої схильності, а навпаки, зовсім не байдужа до Карлоса. Тож нехай вона сама, її рука, титули й маєток дістануться йому. Я зрікаюся усіх своїх прав.

Герцоґ обернувся до Бланки й сказав:

— Бланко! Бланко! Невже ти й справді така легковажна й зрадлива?

Бланка розплакалася, зомліла й врешті-решт призналася, що любить Карлоса.

Герцоґ у розпачі сказав моєму батькові:

— Дорогий Енріке, хоча брат твій і відібрав у тебе наречену, але він не може позбавити тебе звання першого полковника артилерії, до якого я додам певну частину свого маєтку.

— Пробач, сеньйоре герцоґ, — відповів дон Енріке, — але твій маєток в усій цілості належить твоїй доньці, а щодо звання першого полковника, то король слушно вчинив, віддавши його моєму братові, бо я в теперішньому душевному стані не здатен виконувати ні цих, ні будь-яких інших обов’язків. Дозволь мені віддалитися в якийсь святий притулок, щоб я біля підніжжя олтаря заспокоїв свій біль і віддав його тому, хто стільки за нас витерпів.

Мій батько покинув дім герцоґа й вступив до монастиря камедулів послушником. Дон Карлос одружився з Бланкою, проте весілля відбулося без будь-яких урочистостей. Сам герцоґ не був на ньому присутній. Бланка, ввергнувши в розпач свого батька, переживала через нещастя, причиною яких вона була; навіть Карлос, незважаючи на звичну легковажність, був збентежений цим загальним смутком.

Незабаром герцоґ захворів на подагру й, відчуваючи, що недовго йому залишається жити, послав до камедулів, прагнучи ще раз побачити свого улюбленця Енріке. Альварес, мажордом герцоґа, поїхав до монастиря й виконав дане йому доручення. Камедули, згідно з правилом, яке забороняло їм говорити, не відповіли ні слова, але відвели його до келії Енріке. Альварес застав його, коли він лежав на соломі, накритий лахміттям і прикутий ланцюгом до стіни.

Мій батько пізнав Альвареса й сказав:

— Друже, як тобі подобається сарабанда, яку я танцював учора? Сам Людовик XIV був би нею задоволений, шкода тільки, що музиканти кепсько грали. А Бланка що про це говорить?.. Бланка! Бланка!.. Відповідай, нещасний!..

Тут мій батько струснув ланцюгами, почав гризти собі руки й дістав непогамовного нападу шаленства. Альварес вийшов, обливаючись слізьми, і описав герцоґу те сумне видовище, яке постало перед його очами.

Наступного дня подагра увійшла герцоґу в шлунок, і з’явилися сумніви, чи він виживе. За хвилину до смерті він обернувся до доньки й сказав:

— Бланко! Бланко! Незабаром Енріке поєднається зі мною. Ми прощаємо тобі — будь щаслива.

Ці його останні слова увійшли в душу Бланки й отруїли її докорами сумління. Вона запала в глибоку меланхолію.

Молодий герцоґ робив усе, щоб розвеселити свою дружину, але нічого не міг подіяти й залишив Бланку її смуткові. Він виписав з Парижа знамениту куртизанку по імені Лажарден, а Бланка пішла в монастир. Звання першого полковника артилерії перевищувало його сили, якийсь час він намагався його виправдовувати, але не міг як слід виконувати своїх обов’язків, тому послав королю прохання про відставку й просив якоїсь посади при дворі. Король призначив його головним хранителем королівського ґардероба, і герцоґ разом із мадемуазель Лажарден переїхав до Мадрида.

Мій батько провів у камедулів три роки, протягом яких поштиві ченці за допомогою невтомних старань і ангельського терпіння повернули йому врешті-решт здоров’я. Після цього він відправився в Мадрид і пішов до міністра. Його провели в кабінет, де достойник озвався до нього такими словами:

— Справа твоя, дон Енріке, дійшла до короля, який сильно розсердився на мене і на моїх службовців за цю помилку. На щастя, у мене ще був твій лист із підписом дон Карлоса. Ось він, подивися; а тепер скажи мені, чому ти не підписав його власним іменем.

Мій батько взяв лист, пізнав свій почерк і сказав:

— Я пригадую, що в