Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Нам слід подумати про найманого вбивцю, — запропонував Сергій. — Він стає занадто небезпечним і досі може співпрацювати з Дарклінґом.

— Спершу нам слід його знайти, — зауважила Пая.

Зоя елегантно змахнула рукою.

— Який у цьому сенс? Схоже, він заповзявся нести слово про Заклинательку Сонця й переконувати, що вона Свята. Зараз саме час, щоб люди почали цінувати гриш.

— Не гриш, — заперечив Павел, агресивно смикаючи в мій бік підборіддям, — а її.

Зоя здвигнула тендітним плечиком:

— Це однаково краще, ніж коли вони вважають нас відьмами і зрадниками.

— Залишмо брудну роботу королю, — втрутився Федір. — Нехай знайде Аппарата, стратить його і змусить страждати від людського гніву.

Я повірити не могла, що ми спокійнісінько обговорюємо вбивство людини. І не певна була, що хочу Аппаратової смерті. Священник мусив багато за що відповісти, та чи він досі співпрацює з Дарк­лінґом? До того ж він дав мені «Історію Санктія», а отже, був потенційним джерелом інформації. Якщо чоловіка впіймають, мені лишалося сподіватися, що король збереже йому життя для допиту.

— Як гадаєш, він сам у це вірить? — поцікавилася Зоя, розглядаючи мене. — Що ти Свята, яка воскресла з мертвих?

— Не думаю, що це щось змінює.

— Це допомогло б нам зрозуміти, наскільки він божевільний.

— Я краще битимуся зі зрадником, ніж із фанатиком, — тихо озвався Мал.

Це були його перші слова.

— У мене залишилося кілька знайомих у лавах Першої армії, котрі досі розмовляють зі мною. Ширяться чутки, що дехто з солдатів дезертирує, щоб приєднатися до Аппарата, а в такому разі їм повинно бути відомо, де він.

Я потайки глипнула на Зою. Вона прикипіла до Мала поглядом своїх неможливо синіх очей. Здавалося, половину засідання вона кліпала в його бік віями. А може, я собі щось вигадувала. Вона могутня Верескунка і потенційна потужна союзниця. Та водночас вона одна з Дарклінґових улюблениць, а отже, довіряти їй складно.

Я мало не розреготалася вголос. Кого я дурю? Я ненавиділа вже те, що доводиться сидіти з нею в одній кімнаті. Це вона мала вигляд Святої. Тендітні кісточки, блискуче чорне волосся, ідеальна шкіра. Лише німба не вистачало. Мал не звертав на неї жодної уваги, та якесь покручене відчуття в мені наполягало, що він трохи занадто навмисно ігнорує дівчину. Знала, що мені слід перейматися важливішими за Зою справами. Я мусила керувати армією й по всіх усюдах мала ворогів, та не могла впоратися з собою.

Глибоко вдихнувши, я спробувала зосередитися. Найскладніша частина засідання ще попереду. Хай там як мені кортіло скрутитися калачиком в якомусь тихому й темному закапелку, слід було озвучити певні речі.

Я оглянула присутніх за столом і сказала:

— Ви мусите знати, проти чого саме ми збираємося виступити.

У кімнаті запала тиша. Здавалося, вдарив дзвін, наче все до цієї миті було виставою, а тепер розпочалося справжнє засідання.

Я крок за кроком повідомила все, що знала про нічєвой: силу, розмір, практично повну невразливість до куль чи лез і, найголовніше, те, що вони не бояться сонячного світла.

— Але ви втекли, — нерішуче озвалася Пая, — тобто вони смертні.

— Моя сила може їх знищити. Схоже, це єдине, від чого їм не вдається отямитися. Але це непросто. Щоб убити їх, потрібен Розтин, а я не знаю, скільки разів підряд можу його виконати.

Про другий підсилювач я не згадала. Знала, що навіть із ним не зможу протистояти стрімкому нападу повноцінної тіньової армії; до того ж збиралася принаймні поки що зберігати пута в таємниці.

— Нам вдалося втекти лише завдяки тому, що принц Ніколаї витяг нас із зони Дарклінґового впливу, — повела я далі. — Схоже, вони мусять перебувати неподалік від свого господаря.

— Наскільки неподалік? — перепитав Павел.

Я подивилася на Мала.

— Важко сказати, — озвався він. — Кілометр. Два. Можливо, до трьох.

— Отже, його сила має певну межу, — підсумував Федір без жодного полегшення в голосі.

— Абсолютно правильно. — Я зраділа нагоді поговорити про щось, що не було цілковитим жахіттям. — Йому доведеться ввійти зі своєю армією до Равки, щоб дістатися до нас. А отже, ми будемо напоготові, а він буде вразливий. Дарклінґ не може заклика́ти їх так само, як закликає темряву. Схоже, зусилля даються йому дорогою ціною.

— Тому що це не гришинська сила, — втрутився Давид. — Це мєрзость.

У равканській мові на позначення магії й погані використовували одне слово. Основи гришинської теорії стверджували, що матерію неможливо створити з нічого. Однак це принцип Малої Науки. Мєрзость була чимось іншим, викривленим творенням у серці світу.

Давид погрався з ниткою, що стирчала з його рукава.

— Та енергія, та субстанція мусять звідкись узятися. І, напевно, беруться з нього самого.

— Та як він це робить? — не зрозуміла Зоя. — Колись уже існував гриша з такою силою?

— Найважливіше запитання — як його подолати, — нагадав Федір.

Розмова повернула до захисту Маленького Палацу й потенційних переваг протистояння Дарклінґові в полі. Проте я розглядала Давида. Коли Зоя запитала про інших гриш, він уперше з моменту моєї появи в Маленькому Палаці подивився мені у вічі. Гаразд, не у вічі, а на мій нашийник. Хлопець негайно знову втупився