Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 114
Перейти на сторінку:
української держави,

б) Українська держава династії Кия,

в) Київська держава Аскольда.

З. Середньовічна епоха.

а) Доба Київської Русі-України,

б) Доба Галицько-Волинської держави,

в) Доба Литовсько-Руської держави.

4. Епоха поневолення та боротьби.

а) Доба польського поневолення,

б) Доба козацької держави,

в) Доба московського поневолення.

5. Новітня епоха.

а) Українська держава (1917–1921 роки),

б) Доба УРСР,

в) Українська держава (новітні часи).

Внесемо деякі пояснення до цього поділу. Отож, Кіммерійська доба української держави має право на існування в зв’язку з тим, що згідно із археологічними дослідженнями та свідченнями «батька всесвітньої історії» Геродота, кіммерійці вели жорстоку війну зі скіфами і, програвши ту війну, частина кіммерійців відійшла в Малу Азію. Послухаємо:

«Кіммерійці жили в Причорномор’ї між Дніпром і Дністром; скіфи жили в Приазов’ї між Дніпром і Доном. Як перші, так і другі були племенами одного й того ж народу — борисфенів…» [55, с. 62].

«Геродот двічі згадує кіммерійців… Перший раз він згадує їх «в середині 2-го тисячоліття старої ери», коли між керівництвом скіфів і кіммерійців виникла суперечка і переросла у війну. Слід зазначити, що у тій суперечці кіммерійці не підтримали свою верхівку. Відбулися сутички і запеклий бій. Певно, армія і якась частина громади все ж таки були на боці своїх царів, бо в часи Геродота біля Дністра ще зберігалися могили загиблих у тій війні» [236, с. 81].

«Після того бою… (вожді з частиною кіммерійців. — В. Б,) втекли в Малу Азію і оселилися на півострові, в сусідстві з гетитами, спорідненим з ними племенем… Кіммерійці залишились на своїй землі (тобто між Дніпром і Дністром. — В.Б.) і підтримали скіфів» [55, с. 63].

Як бачимо, кіммерійці залишилися й надалі мешкати на своїй землі в межиріччі Дніпра й Дністра, але в часи Геродота їх уже називали гетами. Тобто мова йде про один народ, яких сусіди називали по-різному.

Зазначимо: ім’я народу «кіммерійці» дали давні ассирійці. Що підтверджує Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) — цілковито ідеологічний довідник. Вона ж стверджує, що грецькі «историки и географы нередко путали к(иммерийцев) и скифов» [25, т. 12, с. 112].

Отак і заплутали…

Слід пам’ятати — в добу Великого Литовсько-Руського князівства побутував титул Великий Руський князь. Він належав династії князів Галицьких-Острозьких, і людина, яка мала той титул, була в державі другою особою. Згідно із працею Валерія Шевчука «Козацька держава»: «На той час Україна входила в союзне утворення литовців, білорусів та українців, останні мали свої автономічні структури» [233, с. 10].

Тобто у Великому Литовсько-Руському князівстві руські князі продовжували володіти своїми спадковими землями (володіннями), і будь-яка поява на тих землях литовського князя має бути пильно розглянута і досліджена. Особливо до часів смерті князя Вітовта (1430 рік), коли діяли суворі закони — «ми старовини не рушимо і новини не вводимо».

Треба ж колись і нам, сучасним, дотримуватися певних правил, а не діяти за московською логікою — «что хочу, то и ворочу».

Часи не ті!

Козацька держава існувала до 1764 року, але після гетьмана Івана Мазепи (1709 рік) її значення було практично умовним. Це слід пам’ятати.

Коли ми говоримо про сучасну українську державу, слід також пам’ятати, що 1991 року ми не створили нову державу, а відновили її діяльність. Бо колишній президент України в екзилі шановний Микола Плав’юк у 1992 році передав новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку всі владні регалії та повноваження. А вкраїнський уряд, що діяв в екзилі, склав перед ним свої повноваження.

Пам’ятаймо також про українську діяльність і державницьку боротьбу в Галичині, Буковині, на Закарпатті; відновлення Української держави у 1941 році тощо.

«Українська держава має велику, загніжджену у віках історію, причому в усі періоди ми не зникали не тільки як етнічна субстанція, а й як політична, тільки наше державне життя у різночасся здобувало різні суспільні форми, існуючи в одні часи як самостійне утворення, а в інші — автономічне, але ніколи наше власне державне буття не припинялося» [233, с. 11].

Вивчаючи українську історію, це слід завжди пам’ятати.

2. Великий воїн, великий полководець

Те, що Богдан Хмельницький — Великий воїн та Великий полководець, не може викликати жодного сумніву. Це визнає світ. Тому автор пропонує дещо пунктуальніше визначитися з цією особою української історії. Тим паче, що матеріалу щодо нашого гетьмана існує немало. Цю чільну постать українського буття ніхто принижувати не має права ні сьогодні, ні завтра.

Отож, щодо особи…

«Історичні джерела засвідчують, що поведінка гетьмана Богдана Хмельницького вказувала на його холеричний темперамент, який досить часто проявлявся в рисах його характеру, так чи інакше впливав на його вчинки та дії. Ті, кому пощастило спілкуватися з ним, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю гетьмана. Сучасні історики зазначають, що Богданова різкість у судженнях і запальність у розмові поєднувалися з м’якістю і привітністю, дотепність — із мовчазністю, простота і щирість — з лукавством і мстивістю, доброта — з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. У його характері дивовижно сплелися воєдино відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала з впертістю, і готовність до компромісу. Можна сказати, що це була цільна, але водночас суперечлива людина…» [226, с. 67].

 Богдан Хмельницький

Отож, коли ми визначили характер Богдана Хмельницького, можемо говорити про цілком закономірні його перемоги. Попередньо автор збирається зробити одну заувагу. І нехай вона декому не здається помилкою. Мова йтиме про запрошення до участі у війні з поляками кримських татар. Головною причиною їхнього залучення до спільних дій Богдан Хмельницький вважав уникнення можливого татарського союзу з Польщею у протистоянні з українськими козаками. Це має бути аксіомою української історичної науки.

Таке підтверджують досить цікаві історичні факти, хоча дотепер їх подають в іншому тлумаченні. Наприклад — відхід з поля бою кримських татар у Берестецькій битві 1651 року, коли кримський хан Іслам Гірей III забрав своє військо та подався до Криму. Це пояснюється так: у ті часи Кримське ханство було васалом Османської імперії. А Османи не хотіли допускати посилення як Польщі, так і України (запорізького козацтва). Якби Богдан Хмельницький під Берестечком 1651 року знову розбив польське військо, а до того йшло, Польща опинилась би на межі розвалу, що було невигідно як

1 ... 67 68 69 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"