Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

— Недобре, — погоджуюся.

— Минулого разу ти маєш багато клопотів, багато жалю. Минулого разу ти виглядаєш як сумна стара жінка. А тепер ти як молода дівчина! Минулого разу ти страшна! Тепер ти прекрасна!

— Кетуте, ви досі хочете, щоб я допомогла вам з англійською? — запитую.

Він каже, що я можу починати допомагати йому негайно. Прудко, наче гномик, зводиться на ноги, біжить у свій маленький будиночок і повертається з цілою купою листів, що він їх отримав із-за кордону протягом останніх кількох років (отже, у нього таки є адреса!). Просить уголос йому їх прочитати. Він добре розуміє англійську, але читати йому важко. Так я стаю його секретаркою. Я секретарка цілителя. І це просто прекрасно. Листи від заморських колекціонерів мистецтва, від людей, яким пощастило отримати його славетні магічні малюнки і чарівні картини. Один із листів від колекціонера з Австралії, який захоплюється малярським хистом Кетута і цікавиться, як можна досягнути такої точності у зображені деталей? Кетут відповідає мені, ніби диктує:

— Бо я практикую багато-багато років.

Коли ми закінчили з листами, він розповів мені про події останніх років. Сталися певні зміни. Зараз у нього нова дружина. Він показує на дебелу жінку, яка стоїть у тіні кухонних дверей на іншому боці подвір’я і дивиться на мене так, ніби вирішує — застрелити мене негайно чи отруїти, а потім уже застрелити. Минулого разу, коли я тут була, Кетут із великим сумом показував мені фотографію своєї дружини, яка нещодавно померла, — прекрасна балійка, світле обличчя якої навіть у старості було схоже на дитяче. Я помахала рукою новій Кетутовій дружині, а вона заховалася в кухню.

— Хороша жінка, — повідомляє Кетут так, щоб чули тіні на кухні. — Дуже хороша жінка.

Він продовжує розповідати, що мав багато роботи з балійськими пацієнтами, з ними завжди багато роботи, справляв ритуали з новонародженими, поховальні та весільні церемонії, зцілював хворих. Коли він наступного разу вестиме весільну церемонію, то: «Ми можемо піти разом! Я візьму тебе!» Єдина проблема — мало приходить до нього людей із Заходу. Ніхто не хоче їхати на Балі після терористичних атак. Тому «він дуже спантеличений у своїй голові» і «дуже порожній у нього банк». Запитує, чи буду я щодня приходити до нього, щоб практикувати англійську? Я щаслива, киваю голову на знак згоди, на що він каже:

— А я тебе навчу балійської медитації, ок?

— Ок, — погоджуюсь я.

— Думаю, трьох місяців вистачить, щоб навчити тебе балійської медитації, і так знайти Бога, — каже він. — Можливо, чотирьох місяців. Тобі подобається Балі?

— Я обожнюю Балі.

— Виходиш заміж на Балі?

— Поки що ні.

— Думаю, що скоро. Прийдеш завтра?

Я обіцяю прийти. Він нічого не згадує про можливість переїхати пожити у нього з його сім’єю, тому я теж нічого про це не запитую, лише крадькома зиркаю в бік його войовничої дружини на кухні. Можливо, краще, якщо я житиму у своєму чудесному готелі. Там, зрештою, значно зручніше. Каналізація і все таке. Мені лише потрібен велосипед, щоб приїздити сюди щодня.

А тепер пора йти.

— Я дуже радий тебе познайомитися, — каже він, потискаючи мені на прощання руку.

Я відразу пропоную йому перший урок з англійської. Пояснюю різницю між «радий познайомитися» і «радий бачити». Пояснюю, що ми кажемо «радий познайомитися» лише раз, коли вперше зустрічаємося з людиною. А потім, кожної наступної зустрічі, кажемо просто «радий бачити». Адже познайомитися з людиною можна тільки раз. А бачитися ми тепер будемо щодня, день у день.

Йому сподобалося. Він одразу показує, що засвоїв урок:

— Радий був бачити тебе! Щасливий бачити тебе! Я все розумію! Я не глухий!

Ми всі сміємося, навіть Маріо. Тиснемо руки і домовляємося, що я прийду завтра по обіді. Кетут усміхається:

— Приходь, чекаю аж хвостом махаю.

— Цьомки-бомки, — відповідаю я.

— Йди за своїм серцем. І якщо хтось із твоїх друзів приїде на Балі, присилай їх до мене — я поворожу їм по руці. Мій банк дуже порожній, відколи стались атаки. Я провидець від Бога. Щасливий тебе бачити, Ліз!

— Я теж щаслива вас бачити, Кетуте!

76

Балі — це малесенький індуїстський острів, що втулився посеред довжелезного, у три тисячі кілометрів, Індонезійського архіпелагу, де значно домінує мусульманське населення. Тому Балі — дивовижне місце. Його мало не бути, але він якимось дивом існує. Індуїзм був експортований сюди з Індії через Яву. Індійські купці повезли релігію далі на схід ще у четвертому столітті до нашої ери. Яванські королі були могутньою династією, що сповідувала індуїзм. Утім, від неї мало що залишилося, за винятком мальовничих руїн храму в Боробудурі. У ХVI ст. країною прокотилося жорстоке ісламське повстання. Всі індуїсти королівської крові, які поклонялися Шиві, цілими родинами втекли з Яви на Балі. Це потім увійде в історію як «кінець Маджапахіта»[28]. Яванська еліта, вища каста острова, взяла на Балі тільки свої королівські родини, ремісників і священиків. Тому стверджуючи, що кожен балієць — нащадок короля, священика чи художника, ми не надто перебільшимо. Саме тому балійці такі гордовиті й прекрасні.

Яванські колоністи привезли також на Балі власну кастову систему, проте її тут впроваджували не так брутально, як колись в Індії. Та все ж балійці підпорядковані складній соціальній ієрархії (самих лише брахманів тут існує аж п’ять рівнів) і мені легше розшифрувати людський геном, аніж спробувати розібратись у хитросплетіннях кланової системи, що досі процвітає на острові. У своїх чудових есеях про балійську культуру письменник Фред Б. Айсман досліджує цю тему й докладно пояснює всі тонкощі. Саме від нього я беру більшість інформації, не лише для цього розділу, але й для усієї третьої книги. Достатньо сказати, що кожен балієць належить до певного клану. Тут кожен знає про власну касту, і всі знають про решту кланів. Якщо людину виключать із клану за якийсь жахливий вчинок, їй залишається хіба що вскочити у жерловину вулкана, бо вона і так уже мертва.

Балійська культура — найметодичніше розроблена система соціальної та релігійної організації на планеті, неймовірний вулик обов’язків, завдань, церемоній. Життя балійця чітко означене і триває винятково в межах складної мережі обрядів. Ця мережа виникла внаслідок комбінації кількох чинників. Насамперед, Балі — це поєднання пишних традиційних ритуалів індуїзму з сільськогосподарською культурою вирощування рису, що функціонує завдяки добре спланованій системі кооперації в межах громади. Щоб зібрати урожай, рисові тераси потребують неймовірних колективних зусиль, праці, догляду та організації. Тому кожне балійське селище має свій банджар — об’єднання громадян, яке за допомогою спільних рішень керує політичним, економічним, релігійним і сільськогосподарським життям. На Балі колективне значно важливіше за