Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— І мені цікаво, — сказала я тихо, при цьому одягаючи страховку.

Знову з'явилося дивне занепокоєння. Подивилася на страховку і з усією силою смикнула за неї, вона не обірвалася, але якось підозріло хруснула. Хм, а я була ж не далеко, лише за метр від того місця, куди страховка опускається. Мабуть мене сюди опустили.

— Ем, а є інша, а то ця може обірватися.

— Іза! — гаркнув Марк — Не панікуй.

— Схоже, що я панікую? Це просто обережність і погане передчуття.

Одягла повністю страховку, мене почали піднімати. А почуття занепокоєння стало посилюватися. Подивилася на кріплення страховки, все гаразд. Несподівано лебідка, якою мене піднімали, зупинилася і жалібно затріщала.

— Я взагалі-то легка, — тихо сказала я, — і поки вона не обірвалася, дайте зворотний хід.

Альфред схопив край троса, що був біля лебідки, і подивився на мене.

— Альфред, ти псих.

— Я тебе не кину, ти ж розіб'єшся.

— Ага, стану закускою для цього дитсадка.

Альфреду допоміг ще один хлопець утримувати трос страховки. Згадала його, він мене з байка ловив. Подивилася в низ, до підлоги було метра чотири. І на місці мого передбачуваного падіння вже сиділа найбільша урса з цього дитячого садка, малеча крутилася поруч із нею.

— Знаєш, я згодна, не треба опускати в низ, тим паче без кинджала.

— Так циць, — сказав Марк, — ми стільки сил витратили, поки наловили десяток малявок. Мої двох хлопців мало не з'їли.

— Пощастило, — тихо сказала я.

Дивлячись за діями Марка і ще пари хлопців зрозуміла, що трос мотатися вже не буде. Вони ще щось там смикнули і він обірвався. Я навіть пораділа, що важу зараз мало і хлопці мене не впустили.

Подивилася ще раз униз і сказала:

— Відчуваючи, якщо опустите, розорю цей дитячий садок.

Подивилася на хлопців, зустрілася поглядом із Марком і Альфредом.

— Вам страшно? — запитала в них.

— Типу тобі ні, — фиркнув Марк.

— Це марна трата часу, — кажу тихо і знову дивлюся донизу, — гей малеча, вас же зашибе моїми кістками, — кажу урсам.

Дрібних як вітром здуло, та, що побільше, відійшла вбік.

— Треба ж навіть посунулися, — посміхнулася сама собі, — може, взагалі підеш подалі, а то ж уб'ю, і совість мучити не буде.

Урса тільки щось тихо гаркнула.

— Ти дивись, вона ще сперечається. Ну я тебе попередила, зжеруть потім ці ж дрібні або дехто інший.

Урса фиркнула встала і пішла. Посміхнулася сама собі, потім трос смикнув і мене стали далі затягувати. Подивилася, що хлопці працювали втрьох. Коли підняли, Марк мене затягнув усередину і сказав:

— Дивлюся, знайшла спільну мову з дитячим садком.

— Навіть не здогадувалася, що мене зрозуміють, а вони розумніші, ніж я думала.

— Добре, що ти легка, — сказав хлопець, що мене ловив, чорт навіть не знаю, як кого звуть, ніяково.

— Так, пощастило.

Альфред допоміг мені вибратися зі страховки й обійняв. Дістала з вуха навушник і віддала Марку.

— Ось думаю, може, нехай у тебе буде.

— Ага, щоб ви далі нас підслуховували і сміялися.

— Я весь час слухати не буду, тільки у справі. І так тебе простіше знайти.

— Погоджуйся, — сказав Альфред, — тим паче звук із твого боку можна вимкнути, на час, звісно.

— Віддаси під час відльоту, — сказав Марк і повернув мені навушник, за одне показав, де вимикати звук.

— А підставних виживших не спіймали? А то я одній панянці хотіла шивілюру прорідити.

Військові усміхнулися.

— Шукають. Вони як випарувалися.

Двері в приміщення з урсами зачинили. Я подивилася на двері й запитала:

— А як ви їх туди затягли?

— Через люк, він в іншій стороні. З цього місця безпечніше спостерігати за ними і годувати. Тебе навіть кинули біля страховки.

— Дивно, що не з висоти скинули, — сказала я скептично.

Альфред тільки сильно стиснув мою руку, я здивовано подивилася на нього.

— Що? Я просто міркую, це було якось нелогічно залишати мене живою і просто покласти на підлогу. Надійніше було просто скинути до них, уже б нічого не залишилося.

— Як ви можете таке говорити ще й так спокійно?

— А що тут такого, я жива і не розумію логіку людей, що мене там залишили. І вони могли вбити мене і тебе, Альфред, ще на планеті, і звали б уже з планети з тими бандитами. Вони ж за одне?

— Логічно, — сказав Марк. — Хто ж зрозуміє їхню логіку.

— Потрібно зайти до королеви, щось це передчуття ні як у спокої не залишить. Може нас просто відволікли...