Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Вони заперечно мотнули головами. Я задумливо подивилася на коханого. Мені самій було цікаво, скільки ми ще пробудемо на цьому кораблі. Поїли мовчки. З-за столу вони встали разом із нами.

— Я піду до королівської сім'ї, а ти до Марка.

Альфред тільки кивнув. Військового він знайшов швидко. Він усміхнувся йому і сказав:

— Забув забрати у вас навушники, хоча після планети вас ніхто не прослуховував.

Альфред одразу дістав мікронавушник і віддав його Марку.

— А де Ізабелла?

— Пішла до королівської сім'ї, дізнатися, коли ми відлітаємо звідси.

— Через кілька днів уже домовилися про приватний рейс. Ти через бандитів прийшов сюди?

— Так, у нас з Ізою деякі нестиковки щодо них і щодо хлопців, які вижили.

— Усе занадто гладко? — з посмішкою сказав військовий.

— Так. Адже їх могли викурити з притулку набагато швидше, використовуючи корабель. І що цікаво бандитів, що ми зв'язали і залишили з ними в будинку, вони здається, навіть не намагалися втекти. Хоча думаю вони б легко впоралися з вижившими.

— Ти спостережливий, — похвалив Марк.

— Ще мене трохи збентежило те, що коли ми повернулися до сховища, мотузка, якою я зв'язував бандитів, була зав'язана по іншому. Я розумію, що вони могли їх у туалет відпускати, але в мене таке відчуття, що вони їх окремо не зв'язували. І що їх просто розв'язали, на час що нас не було, а потім знову зв'язали. Тому що якби їх розв'язали, бандити їх би самих уже скрутили.

— Те як ти зв'язував, не передбачалося розв'язувати їх, не маючи при собі зброї?

— Так. Я ж їх як хмиз просто стягнув туго, і тепер намагаюся зрозуміти, як вони не втекли.

— Тому що ця молодь з ними за одне, — спокійно сказав Марк, — по суті вони один одному родичі. Чоловіки що залишилися на кораблі їхні батьки та дядьки. А Ігор і Марго взагалі одружені. Ангель і Таня брат і сестра.

Альфред побілішав і тихо сказав:

— Ізабелла, вона ж пішла з ними.

— Чорт, — тихо вилаявся Марк, — гаразд, розпорядження щодо їхнього затримання я вже віддав. І якщо вони їй щось зроблять, отримають ще й за піратство.

— А так що їм пред'являть?

— Штраф за хибне ввімкнення маяка, просто піратство потрібно було ще довести. Але після вилазки Ізабелли це легко зробити.

Альфред хотів піти на мої пошуки самостійно.

— Стій, ти корабель погано знаєш. Зараз послухаємо де Ізабелла, може з нею все гаразд.

Хлопці зайшли до кабінету, Макс узяв пристрій для зв'язку і ввімкнув його. Тиша.

— Ізабелло, — покликав він — ти мене чуєш? Ізабелло.

На екрані пристрою зв'язку відобразився легкий шум.

— Пацифізм спишу на смітник, — тихо сказала я — Марк це ви?

— Так. Ти де?

— Хотіла б я знати. Тут темно і в мене голова болить. Хоча судячи з смороду, не далеко від урсу. От і допомагай після цього людям...

— Здається, я знаю, де вона, — сказав Марк Альфреду.

Поруч зі мною хтось заворушився, я завмерла, прислухаючись. Так, якщо я в одному приміщенні з урсами, це буде кумедно. Хоча хлопці мали б знати, що урси мене не чують. Я ж начебто їм про це говорила, чи ні? Не пам'ятаю. Загалом потрібно якось вибиратися звідси, але темрява така, що абсолютно нічого не бачу.  І щось мені підказує, що краще я буду тут сидіти, ніж вештатися в темній кімнаті, не знаючи, що навколо.

Треба ж було так нерозумно попастися. Варто було залишитися наодинці з вижившими, одразу отримала по голові, до того ж, здається, від цієї невинної на вигляд Марго. Патли я їй повириваю за таке.

Поруч зі мною пройшла урса, ледь зачепивши боком. Потім різко шарахнулася від мене, я почула як вона побігла геть. Посміхнулася сама собі.

— Марку, — покликала я

— Уже біжимо до тебе.

— Я тут з урсами.

— Зрозумів, хлопці в інший бік.

Через кілька хвилин почула в навушник.

— Ізо, очі заплющ, світло ввімкнемо.

Заплющила очі, увімкнули яскраве світло, урси з вереском почали бігати по кімнаті. Обережно розплющила очі, посміхнулася сама собі, навколо були маленькі урси. Це навіть мило виглядало. Вони були не більші за вгодованого собаку й одна майже доросла.

— Дитячий садок.

Озирнулася на всі боки.

— На верх подивися і підходь до страховки, — почула в навушник.

Подивившись на гору, побачила відчинені двері, і звисаючу страховку, як для скелелазіння. Підійшла до неї, довелося штовхнути одну урсу, що крутилася поруч із нею, вона звизгнула і втекла.

— Не ображай звіряток, — сказав мені Марк.

— Я не сильно, а вона вже обслюнявила страховку, це бридко.

— Не вередуй, а тут залишу найбезпечніше для тебе місце. Цікаво чого тебе сюди затягли.