Читати книгу - "Пасажир"

— Вибачте…

— Слухаю вас… — мовила одна.

Друга знай барабанила по клавіатурі.

Януш махнув у бік ряду полиць під номером 292.

— Скажіть, ви не помічали тут когось, хто регулярно навідувався б у цей розділ бібліотеки? Маю на увазі, у розділ книг із міфології й античних релігій?

— Крім вас, ніхто.

— Ви хочете сказати, сьогодні?

— Ні, перед Новим роком. Ви мій єдиний постійний читач.

Він почухав підборіддя. Щетина була мов дротяна щітка.

— Перепрошую… — повторив він тихіше. — У мене проблеми з пам’яттю. Я… я часто сюди ходив?

— Щодня.

— А коли саме?

— Від середини грудня. Десь відтоді. А потім зникли. А ось тепер повернулися!

У голові потроху почала складатися цілісна картина. Так чи інакше, у середині грудня Януш уже знав про вбивство Ікара. Він приходив до бібліотеки у пошуках інформації, читав міфи. Та робив це задля власного розслідування. Він полював на вбивцю. Потім, 22 грудня, місцеві зарізяки напали на нього. І тоді він утік із Марселя. І став Матіасом Фрером.

Януш усміхнувся бібліотекарці. Насправді він усміхався самому собі. Він ішов своїми слідами. Проживав своє життя навпаки, навиворіт.

У судді Ле Ґаля була дуже велика голова.

Не в переносному, а в прямому, фактичному значенні слова. Його череп був такий широкий, що вуха були майже на ширині плечей. Рисами обличчя — плескатим носом, закопиленими губами — він скидався на мавпу. Окуляри з грубими скельцями тільки загострювали його потворність. Анаїс почувалась у цілковитій безпеці — закохатися в такого їй не загрожувало.

Останні півгодини вона старанно викладала йому всі обставини справи Мінотавра, бо на читання її звіту в судді не було часу. Розповідала про зв’язок поміж злочином на вокзалі та подвійним убивством на березі в Ґетарі. Про те, яким боком причетний до цієї справи Матіас Фрер, психіатр із Бордо, що 2009 року волоцюжив у Марселі. Про підозри на адресу двох одягнутих у чорне чоловіків, які вміють користуватися гвинтівкою «Геката-2» і їздять всюдиходом «ауді» Q7, якого у приватної охоронної агенції начебто вкрали.

Суддя слухав її не перебиваючи. Важко було сказати, яке враження справила на нього ця розповідь.

Чи то він не тямив нічогісінько, чи то не хотів ускладнювати собі життя.

— Поки що можу зробити лише один висновок, — нарешті озвався він. — Головний підозрюваний у справі…

— Свідок.

— Добре, нехай свідок. Та він дременув, а вам так і не пощастило натрапити на його слід.

— Його бачили в Марселі. Я розмовляла з тамтешніми колегами. Його активно шукають. Нікуди він від нас не подінеться.

Узагалі це не зовсім відповідало тому, про що їй сказали марсельські поліцаї, та вона воліла не загострювати увагу на труднощах. Їй хотілося будь-що завоювати довіру судді.

Він скинув рогові окуляри і потер повіки.

— Чому він туди повернувся? Вам не здається це дивним?

— Може, вирішив, що Марсель — останнє місце, де його будуть шукати? Або ж у нього є свої причини…

— Які причини?

Вона промовчала. Не настала ще пора викладати свої гіпотези.

— До чого конкретно ви хочете вдатися?

Суддя знову надів окуляри.

Анаїс подумки виструнчилася.

— Хочу податися до Марселя і взяти участь у пошуках головного свідка в цій справі.

— Гадаєте, це вам треба робити?

— Я розмовляла з керівником слідчої групи Жаном-Люком Кроньє. Він зі мною згоден: моя допомога їм не завадить. Я особисто знайома з утікачем.

— Так, мені казали про це.

Анаїс удала, ніби не помітила натяку.

Потім зібралася на дусі й мовила:

— Пане суддя! Слідство в Бордо топчеться на місці. Ми проглянули всі записи зі спостережних камер. Допитали всіх волоцюг, що мали змогу зустрічатися з жертвою, тобто Філіппом Дюрюї. Намагалися відшукати його пса. З’ясували, де він діставав для нього корм, де добував собі одяг. Простежили ланцюжки, якими він діставав дурман. Ми прочесали вокзал, місця, де збираються бурлаки, кожен міський закуток. Вивчили стан усіх запасів імальгену — снодійного препарату для худоби, яким скористався вбивця — у радіусі п’ятсот кілометрів од Бордо. І що ми здобули? Нуль. У нас був непрямий свідок, що був присутній на місці злочину, Патрік Бонфіс. Та його вбили разом із дружиною.

Такі результати на сьогодні. Свідків нема. Доказів нема. Нема жодного вартісного сліду. Єдине, що в нас є, це відбитки пальців Матіаса Фрера, він же Віктор Януш, на рейках у ремонтній ямі. Моя група нехай і далі працює в Бордо, а я повинна знайти Фрера. А він тепер у Марселі.

Суддя склав руки на грудях. Він мовчав. Про що він думав? Погляд за грубими скельцями окулярів був незворушний. Анаїс страшенно хотілося пити, але вона не зважувалася попросити склянку води.

Тільки зараз вона помітила, що обстава кабінету змінилася. Ле Ґаль його цілком переобладнав. Повикидав звичні картотечні шафи, металеві столи і синтетичне килимове покриття. Замінив їх стелажами з лакованого дерева і м’якими стільцями. Долі постелив вовняного килима. Відтворив атмосферу нотаріального бюро початку минулого сторіччя…

Ще дужче вражало те, що, попри нежить, вона відчувала дух тлійних запахущих паличок. Може, суддя не такий простий, як воно здається? Може, він буддист? А може, захоплений мандрівками по Гімалаях?

Ле Ґаль так само мовчав. Анаїс збагнула, що повинна сказати ще щось. Не підводячись, вона поклала лікті на стіл і проникливо мовила:

— Пане суддя! Нам із вами нема чого розповідати одне одному казочки. Ставки в цій грі високі — і для вас, і для мене. Ми з вами молоді. Всі довкола тільки й чекають, щоб ми утнули помилку. Покладіться на мене. З одного боку, в нас є ритуальне вбивство, скоєне одним навіженим у Бордо. З іншого — подвійне вбивство у Країні Басків. Єдиний зв’язок між справами — Матіас Фрер, він же Віктор Януш. Саме я повинна знайти його, хоч де він там ховається. Відпустіть мене до Марселя. Дайте мені два дні!

Суддя кисло посміхнувся. Здавалося, палка промова Анаїс його потішила: треба ж таке, наче дівчинка! По суті, кожне з них зараз грало свою роль.

— Що конкретно ви маєте на увазі? Чи розраховуєте ви знайти у Марселі ще щось, крім Фрера?

Анаїс підвелася й усміхнулася. Їй усе-таки пощастило помітити за скельцями окулярів Ле Ґаля гострий розум. Той самий розум, завдяки якому він блискуче