Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

Почувши, що приїхала Джун, місіс Бейнз швидко пройшла до своєї спальні і, вийнявши з червоного сап'янового футляра, який лежав у замкненій шухляді, два великих браслети, наділа їх на свої білі руки: вона відзначалася надзвичайно розвиненим «почуттям власності», що, як нам відомо, є пробним каменем форсайтизму й підвалиною високої моральності.

Її невисока, кремезна, огрядна постать відбивалася в дзеркалі шафи білого дерева. Місіс Бейнз була вбрана в сукню, пошиту під її особистим наглядом з матерії того невиразного кольору, в який фарбують стіни коридорів у великих готелях. Вона підняла руки до волосся, зачесаного a la princesse de Galles, поправила його сяк-так, щоб воно краще трималося; очі її були сповнені несвідомої тверезості, наче вона дивилася в обличчя якомусь потворному життєвому факту і намагалася сприйняти його з належною мужністю. Замолоду її щоки були рожеві, як пелюстки троянди, але з віком вони вкрилися плямами, і коли вона взяла пушок та почала напудрювати чоло, в очах її проглядала неприємна, холодна твердість. Поклавши пушок, місіс Бейнз завмерла перед дзеркалом, викликаючи на обличчя усмішку, яка пасувала б до її гордовитого орлиного носа, до підборіддя (що завжди було невеличке, а тепер, з появою вола, здавалося ще меншим), до тонких, з опущеними кутиками вуст. Швидко, щоб зберегти досягнений ефект, вона підібрала обіруч спідницю і рушила вниз до вітальні.

Місіс Бейнз уже давно сподівалася цього візиту. До неї також дійшли чутки, що в її племінника та його нареченої щось не гаразд. Ані він, ані вона не з'являлися до неї ось уже кілька тижнів. Багато разів вона запрошувала Філа на обід, і він щоразу відповідав: «Дуже зайнятий».

Вона інстинктивно тривожилася, а в таких справах інстинкт цієї чудової жінки був дуже тонкий. Їй годилося б народитись у сім'ї Форсайтів; коли зважити на те значення, що його вклав у це слово молодий Джоліон, вона безперечно мала право на такий привілей і тому заслуговує на детальнішу характеристику.

Місіс Бейнз так вигідно одружила трьох дочок, що, на думку багатьох людей, дівчата цього зовсім не заслуговували, бо вони були не вельми привабливі, — таку зовнішність звичайно мають дівчата з найшанованіших родин. Її ім'я значилося в численних добродійних комітетах, що, очолювані церквою, влаштовували бали, вистави, базари, і місіс Бейнз погоджувалася дати своє ім'я, тільки твердо впевнившись, що все організовано як слід.

Вона часто казала, що вважає за потрібне ставити геть усі справи на ділову основу: адже мета діяльності церкви, добродійних організацій, усього на світі — це зміцнення суспільства. Отож будь-які індивідуальні заходи вона вважала за неморальні. Єдиний рятунок — в організації, тільки організація може забезпечити вам за ваші гроші рівноцінну відплату. Організація — і ще раз організація! Певна річ, старий Джоліон цілком заслужено назвав її «пронозою»— він пішов навіть далі й прозвав її «шельмою».

Всі заходи, які вона освячувала своїм іменем, були організовані так досконало, що на той час, коли каса наповнювалася пожертвами, ці заходи вже скидалися на молоко, з якого зібрали всі вершки людської доброти. Проте, як раз у раз справедливо зауважувала місіс Бейнз, почуття тут зовсім ні до чого. Як бачите, вона була трохи схильна до вченості.

Ця достойна жінка, яку так високо шановано в церковних колах, була одною з верховних жриць у храмі форсайтизму, що день і ніч підживляють священний вогонь перед ідолом бога Власності, на чиєму вівтарі написані священні слова: «Нічого задарма, а за півшилінга дуже мало».

Коли місіс Бейнз заходила до кімнати, то-присутні відчували — в її особі з'явилося щось поважне, і, мабуть, саме цьому вона завдячувала свою популярність, виступаючи в ролі патронеси. Людям, що жертвують свої гроші, завжди імпонує поважність, тож коли вона стояла у бальній залі, оточена своїми помічницями, вирізняючись серед них своїм орлиним носом і огрядною постаттю, затягненою, наче в мундир, у сукню з блискітками, всі дивилися на неї, як на генерала.

Єдине, чого їй бракувало, — це подвійного імені. Вона мала великий вплив у товаристві, до якого належали представники великої буржуазії, в усіх його численних осередках і гуртках, які сходилися на спільному бойовищі добродійних заходів і з такою втіхою терлися між тими, хто належав до Світу, що його пишуть з великої літери. Вона мала вплив у світі, що його пишуть з малої літери, того більшого, значнішого й могутнішого загалу, де християнсько-комерційні установи, правила й принципи, які втілювала місіс Бейнз, були гарячою кров'ю, що живила тіло, повноцінною валютою, а не просто стерилізованим замінником, що тік у жилах меншого Світу, з великої літери. Люди, котрі знали місіс Бейнз, відчували, що вона має здоровий глузд — здоровий глузд жінки, яка ніколи нічому не віддавалася цілою душею і взагалі намагалася нічого не випускати з рук.

Вона була в дуже поганих стосунках з батьком Босіні, який частенько висміював її, завдаючи їй гірких образ. Тепер, коли він помер, вона називала його своїм «бідолашним, непоштивим любим братиком».

Місіс Бейнз привітала Джун з удаваною радістю, що виходило в неї дуже майстерно, і з деяким побоюванням, — якщо така шанована в ділових і церковних колах жінка взагалі могла когось побоюватись, — бо Джун, незважаючи на свою тендітність, мала велике почуття власної гідності, про яке свідчив безстрашний блиск в її очах. До того ж кмітлива місіс Бейнз чудово розуміла, що за непохитною прямотою Джун ховається форсайтівська вдача. Якби ця дівчина була просто відверта й смілива, місіс Бейнз вважала б її за «навіжену» і почувала б до неї зневагу; якби Джун була одним з таких Форсайтів, як скажімо, Френсі, вона ставилася б до неї поблажливо заради її впливового імені, але перед Джун, хоч яка та була малесенька (а місіс Бейнз полюбляла великі розміри), вона просто таки бентежилась; отож вона й посадила дівчину в крісло біля вікна.

Її пошана до Джун пояснювалася ще й іншою причиною, в якій місіс Бейнз — побожна жінка, що зреклася земної марноти, — ніколи б сама не призналася: вона часто чула від чоловіка, що старий Джоліон дуже багатий, і, беручи до уваги цю вельми важливу обставину, вона ставилася до Джун з неабиякою прихильністю. А сьогодні місіс Бейнз сповнювали ті самі почуття, з якими ми читаємо роман, де герой має надію